Магам можна все. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – Можна привітати вас, шановний Хорте?

      Дідусь-кульбабка стояв біля гардеробної стійки – не заступаючи проходу, але й не залишаючи дорогу вільною. Непевно якось стояв.

      Я знову побачив своє відбиття в дзеркалі – рот до вух, праве око сяє синім, ліве – жовтим, і треба негайно пожувати хіни, щоб стерти з обличчя такий простодушний вираз щастя.

      – Вітаю, – щиро сказав дідусь. – На правах давнього знайомця вашої родини… хочете пораду?

      Я невпевнено стенув плечима.

      – Майте на увазі, Хорте: Кореневе Заклинання, навіть одноразове, завжди позначається на всьому подальшому житті… а як саме – залежить від того, як ви використаєте Кару.

      Я нетерпляче кивнув:

      – Так, так…

      – Та й від усього ви відмахуєтесь, – мило всміхнувся дідок. – Самовпевнена молодість… але про всяк випадок знайте: чим справедливішою буде ваша Кара, чим могутнішим покараний і чим більше злочинств він має за плечима, тим більше можливостей відкриється перед вами. З надступеневого мага ви можете стати великим… можете, так. Якщо покараєте – справедливо! – найстрашнішого, наймерзеннішого, найшкідливішого людям злодія. Ось так, – він усміхнувся знову. – А тепер – ідіть… Адже вам треба ще знайти годящий готель?

      Я завагався:

      – Перепрошую… Цей, гм, зв’язок між Карою і… на інструктажі мені нічого такого не казали… це… правда?

      Дідок усміхнувся втретє, веселі зморшки розповзлись по виду сонячними промінчиками:

      – Та що ви, Хорте… Це така плітка. Легенда, так би мовити.

      …Вуличний гамір, сонячне світло, гуркіт коліс, спека та курява, гомін голосів, усе це – повітря, світло й гуркіт – упало на мене, як падає раптом зірвана вітром тюлева штора. Я стояв на ґанку клубу, між бронзовими грифонами, і дихав часто й глибоко, до запаморочення.

      Я стояв на порозі світу.

      Я. Всемогутній. Здатний покарати найстрашнішого в світі злодія, мага, короля, та кого завгодно. Я, володар. Я…

      Тільки не квапитись. Тільки як слід вибрати. Насолодитись владою й не помилитись у виборі – оце я зумію. Я – зумію. Я…

      Бронзові грифони косились на мене – підбадьорливо, але трохи поблажливо.

      П’ять років тому я зупинявся в готелі «Північна Столиця», найбільшому й найпомпезнішому в місті. Масивна будівля «Столиці» стирчала в самому центрі міста, на ринковій площі; пам’ятаю, тоді мене діймали невпинний гамір, тупіт і метушня під вікнами.

      Тепер я потребував спокою й усамітнення, а тому не полінився відшукати в плетиві вулиць маленький, та цілком пристойний на вигляд готель «Відважний ховрах». Забачивши такого важливого постояльця (а я досі був у чорному клубному плащі й капелюсі із золотими зірками), хазяїн кинувся звільняти найкращий номер; виявилося, що в гідних мене кімнатах ось уже два дні живе якась пані, і для зручності добродія мага (моєї зручності!) пані поспіхом переселяють до скромнішого номера; дожидаючи, поки кімната буде готова, я опустився в крісло посеред холу, витягнув СКАЧАТЬ