Україна самостійна. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мабуть, найліпше та обставина, що під час неї та й із-за неї вийшов демонстративно із зали консул Пустошкін, а враз із ним найповажніші «старі» як проф. університету о. Мишковський і інші. Головні гадки бесіди т. Глушкевича були: Нам кажуть часто, що ми раби. А прецінь се в єстві речі неправда, бо основна ідея, якою споконвіку жиє «русский» народ, – се свободолюбність, се любов ближнього і любов правди а протест проти усякого гніту та утиску. Тисячі народних казок, легенд, псалмів і гимнів свідчать про се. А найкращі сини «русского» народу, як-от Рилєєв, Герцен, Достоєвський, Чернишевський, Пушкін, Лєрмонтов, Толстой і інші, терпіли тяжкі переслідування за ширення тої ідеї. От і нині – Горькому «угрожает виселица». А прецінь такий Толстой – то властиво лиш експонент самобитної руської ідеї, се свого роду месія. Се антитеза до західноєвропейского матеріалізму. Духоборці із своїми протестами проти податків і проти військової служби ділом – мимо різок – наглядно показують, що комуністичні ідеї західноєвропейських мислителів чи, як їх називано, утопістів, в дійсності можливі. І треба пам’ятати, що народами правлять ідеї, а не громи пушок. То лиш темні духи регресу (назадництва) спинюють теперішнє стремління «русского» народу до волі і свободи. Але ідея «русского» народу побідить, бо вона всемірна. Вона не потребує також боятися ані українців, ані поляків, бо вона ще (в «Ділі» мабуть через помилку: не) поступовіша, чим саме українство, і рівно ненавидить Сибір, як поляки. Коли і тут, в Галичині, увесь народ перейметься тою ідеєю, тоді українство само собою зникне і не треба буде його поборювати ложію та лайками та брехнями, як тепер. Отже, вперед, браття, на стрічу тій ідеї вселюдського братерства і всемірної любові!»

      Лишаємо на боці уваги д-ра Копача про сі промови. Йому, очевидно, заімпонувала щирість тону в промовах обох бесідників; він із неї зараз доходить до висновку, «що бачить перед собою серед наших «твердих» людей, котрі не поперестають на якімсь половиннім «хитрім» становищі, ні пес ні вовк; тільки консеквентно йдуть до остаточної й одиноко достойної мети своїх пересвідчень». Яка ся мета, д-р Копач не пробує сформулювати, то ж попробуємо видушити живий сок із самих промов, так як їх подав д-р Копач, жалкуючи хіба, що самі молоді москвофіли не постаралися опублікувати їх.

      В рефераті про історію «Друга» дуже інтересний для нас власне психологічний момент, що спричинив поворот молодої генерації до ліберальних ідей. В часі сецесії академічної молодежі, в якій volens nolens узяли участь також москвофіли, «всюди по інших університетах гляділи на «русскую» молодіж із Галичини з погордою і презирством за її ретроградність, безідейність, незнання «русского литературного языка» і т. д.» – і се було імпульсом до звороту. В сьому оповіданні не все докладне. Українофільські сецесіоністи також не знали «русского литературного языка», а проте ми не чули, щоб хто-будь і де-будь за се дивився на них із погордою. Взагалі по тих університетах, куди розбрелись були сецесіоністи, «русский литературный язык» СКАЧАТЬ