Нічний молочник. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ годину. Щаслива, наче дитина, не думаючи ні про що, крім Ясі. Санчата залишила біля порога.

      – Тута до тебе заїжжав один, – сказала Ірині мама, поглядом вказуючи на двері до її кімнати. – Той, що гроші давав, навєрно.

      На ліжку поряд з порожнім пакетом лежала коробка цукерок, пачка яблучного соку, кілька помаранчів і шоколад.

      – Як передача в больницю! – похитала головою мама, зайшовши до кімнати слідом за Іриною.

      – Це він так усе порозкладав? – запитала Ірина, кладучи донечку поруч з подарунками.

      – Ні, я. Подивитись хотіла, – простодушно зізналася мама. – А цитрусів тобі ніззя, молоко буде кисле, – додала вона.

      – Ну, Ясечко, зголодніла? – Ірина взялася виплутувати донечку з ковдряного кокона. – Давай-но маминого молочка поп’ємо, бо в мене зараз груди тріснуть!

      Мама злякано глянула на доньку й важко зітхнула.

      – Вона в тебе стіки не вип’є! Да й не нада їй! Глянь он, як їх розпирає! Зціжувать нада! Їдь до Києва, хоть гроші за молоко дадуть!

      Ірина згорнула подарунки від Єгора на край ліжка, а сама лягла на бік, спиною до матері, а грудьми до Ясі.

      26

      Київ. Вулиця Воровського

      Помешкання номер 17

      Поки Дарія Іванівна знову заварювала на кухні чай, Вероніка, роззирнувшись, помітила відсутність у господині портретів померлого чоловіка і її добрий смак у всьому, що стосувалося меблів та інтер’єру. Та й вбрана вона була зі смаком, хоч і не по-домашньому. От Вероніка ніколи не ходить удома в діловому костюмі, а Дарія Іванівна могла дозволити собі таку примху. Втім, її діловий костюм із завуженою до колін спідницею й приталеним жакетиком, усе кольору бордо, аж ніяк не суперечив облаштуванню кімнати. Шкіряний диван і два фотелі ніжної коричневої барви й журнальний столик посередині. На ньому вазочка з букетиком червоних троянд. І тут-таки дві фарфорові філіжанки з тарілочками й такий же чайник. І на філіжанках, і на чайнику – червоні троянди. Комодик, на якому цокає масивний годинник. Годинникові вже років п’ятдесят, якщо не більше. На підвіконні – вазони із зеленню, а в кутку біля батареї – дерев’яне цебро з цитриновим деревом. Над комодом – портрет самої господині. Полотно, олія, позолочена рама.

      Дивно, але Вероніці раптом спало на думку, що у цій кімнаті немає жодного сліду чоловіка. Так, наче його тут ніколи й не було.

      А Дарія Іванівна тим часом повернулася до кімнати. Поставила на столик фарфоровий чайничок.

      – Я вам така вдячна! У мене стільки справ, стільки думок, а тут іще вінок треба знімати на вихідні… Ви ж потім додому?

      Вероніка кивнула.

      – Зараз темніє рано, – продовжила господиня. – Думаю, ніхто й не помітить, якщо ви на зворотній дорозі повісите його на місце!

      Через хвилину до філіжанок знову заструменів запашний чай.

      Погляд Вероніки раз по раз перечіплявся об золотий перстень з рубіном, що прикрашав безіменний СКАЧАТЬ