Помститися iмператору. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

      – Не надто близько… Але стикалися.

      – І що?..

      – Не надто він заможний порівняно з нами, Раковичами. Та й загалом, той ще скнара. А от батько його покійний…

      І хоча Степан ні про що не питав, лише мовчки слухав, сотник різко мовив:

      – Утім, мої міркування тебе не стосуються.

      – Тоді що ж означають ваші слова, батьку?

      Сотник знов кинув на сина якийсь незвичайний погляд:

      – Зрештою, Іван не син Михайла Богдановича, а лише бідний небіж. Але ж я не очікував, що він колись таки з'явиться у моєму домі!.. Що ж, либонь, така наша доля.

      Юнак хотів щось запитати, та батько не дав цього зробити.

      – А тепер скажи-но мені, синку, от що: чи не хотів би ти зараз же, негайно повернутись до Києва і провести нинішні вакансії в академії?

      – Що-о-о?! – відверто кажучи, після всіх непорозумінь сьогоднішнього ранку Степан приготувався до несподіванок. Але ж не до такого!..

      – Не вдома – в академії. Я все беру на себе: і листа ректорові відпишу, і за твоє перебування там щедро заплачу. Тільки повернись до Києва, синку…

      – Навіщо, батьку?! – щиро обурився Степан. – Чом женете мене з рідної домівки, немов приблудного пса?!

      – Не жену, синку, що ти!..

      – Тоді навіщо…

      – Бо так спокійніше.

      – Але кому?!

      – Мені. І тобі теж.

      – Та мені зовсім!..

      – Не гарячкуй, синку. Тільки не гарячкуй.

      – Як же…

      – Ти не розумієш!!! – раптом скрикнув сотник, і цей крик душі подіяв на Степана, немов цебро колодязної води на мандрівника, котрий весь день брів пішки розпеченим від сонця степом. – Ти не розумієш, синку, – повторив сотник менш схвильовано, – проте це для твого ж блага. Якщо мій син… мій єдиний син уникне смертельної небезпеки, то й мені буде спокійніше. І тобі краще.

      Батько підійшов до вікна, сів на невеличкий ослін і сумно мовив:

      – Ти зовсім, зовсім не знаєш і не розумієш, що на нас насувається… Та й я теж, якщо чесно, не надто розумію, але…

      Мовчанка.

      – Але ж небезпеку відчуваю.

      Раптом у Степановій голові немовби вдарив грім: він зрозумів, хто саме посіяв зерна смутку у батькову душу! Ах ти ж, клятий паскудник, дідько тебе забирай у самісіньке пекло…

      Юнак подумав, що у такій делікатній справі варто діяти не наскоком, а поступово: якщо христопродавець насмілився так явно занепащувати козацьку душу (і не просто чиюсь чужу, а душу рідної людини!), то справа ця непроста. Але запальна юна натура негайно взяла гору, тож назвати його запитання делікатним при всьому бажанні було неможливо:

      – Батьку, скажіть чесно: що Мошка робить у вашому домі?

      – Мошка? – сотникові очі блиснули, немов у хижого вовка з лісових хащів. – Яке тобі діло до цього юдея?..

      Зрозумівши, що повернув розмову не надто вдало, але не в змозі щось змінити, Степан продовжив у тому ж задиркуватому тоні:

      – Це СКАЧАТЬ