Помститися iмператору. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Язик би мій тоді краще відсох, якби знала, що розмовляю із підступним змієм-сатаною!..

      – Це я сатана?!

      – Ти! Ти!!!

      – Гелено, благаю тебе: думай, що кажеш…

      – А хто полює на мене й на сокола мого ясного Степана?! Та ще й не один – бо ти повів за собою цілу зграю хортів! Чого мовчиш – либонь, язика проковтнув і подавився ним?..

      Погляд Гелени пік немов розжарене залізо. Іван не зміг витримати цей погляд, тож у свою чергу потупився.

      – Слышь, казак! Я уж вижу, ничего ты у ней не выпытаешь. Плохой из тебя пытошник – дай-ка я со своими молодцами поспрошаю…

      – Ось!!! Ось хто на тебе полює! Вони – не я!!!

      Металевою хваткою вчепився Іван дівчині у плече, і як вона не пручалася, розвернув обличчям до двох московитів, що примостилися на сухому місці на невеличкому пагорку й звідтіля спостерігали за «переговорами».

      – Згадала підпоручника, з обіймів якого я ледь вирвав тебе у Батурині? – шепотів Іван Гелені у самісіньке вухо. – Поглянь на цих двох, поглянь на солдатів, що стережуть тебе: ці старшини нічим не кращі за того московита, а солдати навпаки значно гірші! І якщо зараз же не зізнаєшся, де переховується порученець гетьмана Степан Ракович… Тоді ніщо… чуєш, Гелено?! Ніщо й ніхто не врятує тебе від них!!!

      Якби руки в Гелени не були скручені за спиною сирцевим ременем, вона б затулила вуха, аби через них не затікала з Іванових вуст словесна мерзота. Проте руки надійно зв'язані, тож вона безсила… А він продовжує нашіптувати своє:

      – До того ж, їх шестеро – це тобі не один підпоручник! Це вшестеро більша катівня, вшестеро більша наруга.

      – Як смієш казати мені таке?! – обурилась нарешті дівчина. – А ще ж козак… Козаки одвіку захищали слабких, берегли старих, жінок, дівчат і дітей, а ти!.. Ти!..

      – Не я…

      – Кажеш, вони, московити?

      – Так.

      – Брешеш! Брешеш, собацюро!

      – Гелено!..

      – А хто відшукав мене в Батурині посеред різанини?! Може, теж московити?!

      Відсіч виявилась такою несподіваною, що Іван розгубився.

      – От, мовчиш! Бо у тій кривавій різанині мене знайшов саме ти, упізнав навіть у цьому лахмітті…

      – А навіщо ти перевдяглась?! Навіщо проміняла свої строї на це дрантя…

      – Бо намагалася сховатись від тебе.

      – Від мене?

      – Так – сподівалася, у лахмітті не впізнаєш.

      – Та я б тебе де завгодно й у чому завгодно пізнав…

      – Бачу.

      – Але навіщо тобі ховатись?!

      – Бо ти переслідуєш мене. От і у стікаючому кров'ю місті, у самому вирі кривавої різанини знайшов! Іване, навіщо це?! Краще б дозволив померти одразу… А так… Навіщо було тягти сюди? Навіщо, Йванчику?..

      Почувши давнє ласкаве звертання, він потроху отямився й, сумно наморщивши чоло, мовив якомога лагідніше:

      – Щоб ти трохи охолонула, відійшла від пережитого і СКАЧАТЬ