Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ 30-х років? Звичайно, й у тоталітарній буденщині траплялися відчайдухи, чия рафінована інтелігентність і людська гідність перевищувала страх, – Валеріан Підмогильний, Євген Плужник, Микола Куліш, Лесь Курбас, Михайло Бойчук… Однак це винятки, і ми не маємо морального права засуджувати тих, хто відкуповувався від влади чи то віршами, чи то фільмами… А ще неприпустиміше все змішувати за принципом: «Усі вони одним миром мазані». Не одним! Навіть тоді, коли відомих українських поетів загнали в одну кошару й примусили скласти колективну поему-лист «Слово великому Сталіну про визволення України» (ЦДАМЛМ України. – Ф. 590. – Оп. 1. – Од. зб. 22. – Арк. 1—83), – навіть за цих умов були «пролетарські» поети (типу М. Нагнибіди, в архівному фонді якого я й виявив цей перл), але існували й національні поети – П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, які творили справжню поезію і тільки з лихої перспективи опинитися на Соловках, у Караганді, на Колимі змушені були славословити.

      Не варто називати конкретні прізвища з цього «кооперативу» поетів, бо серед них є люди, яких ми високо шануємо. Вони були справжніми митцями. Як і Довженко. І був справжній тоталітарний режим, де якийсь ідеолог заплановував акцію й механічно підключав підручних посіпак виконувати високі вказівки. Спробуй-но не виконати!… (Я не знайомий з фашистськими архівами, та хотілося, щоб спеціалісти з'ясували.) Цікаво, чи міг, скажімо, Розенберг або Геббельс спустити своєму вірнопідданому літераторові таку-от директиву, як оця, читачу, що перед вами:

      «Дорогий Олександре Євдокимовичу! Вкрай важливо, щоб Ви написали для «Литературной газеты» нарис, який, гадаємо, повинен (!) називатися «Слово Сталіна».

      Ваш виступ ввижається нам публіцистичною оповіддю про те, як із залізною закономірністю збуваються всі великі накреслення товариша Сталіна. Приклади цьому можна знайти в усіх галузях нашого будівництва, історії партії, історії нашої країни, країн народної демократії і т. д.

      Сподіваємось, дорогий Олександре Євдокимовичу, що «Литературная газета» одержить Ваш нарис не пізніше 10—15 листопада.

      Привіт!

      Генеральний секретар СРП СРСР (О. О. Фадеев)

      Головний редактор «Литературной газеты» (В. В. Єрмілов) 22 вересня 1949 p.» (ЦДАМЛМ України. – Ф. 435. – Оп. 1. – Од. зб. 1219. – Арк. 4. Переклад з російської.)

      Вдумаймося: вшанованому всіма мислимими преміями, нагородами, званнями академікові УРСР і СРСР т. Корнійчукові замовляють панегірик, наперед визначаючи жанр, зміст, термін виконання і навіть заголовок («повинен називатися…»). Спробуй-но не виконати!…

      Припускаю, що й Фадееву спустив цидулу «до виконання» якийсь Александров чи сам Маленков. Отак утворювалась вертикаль ідеологічної служби режиму, перед якою будь-який класик, геній – ніхто, пан Зеро. Йому наказують, і він квапиться «спольняти». З натхненням і проникливістю «інженера людських душ». Або зціпивши зуби, безсонними ночами. Як М. П. Бажан: «Коли ми читаємо СКАЧАТЬ