Покохати відьму. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

      Тут я на інше звернув увагу, бо на столі помітив оту штуку, яку жінка на галявині тримала в руках. Лук, впоперек прибитий до палиці! Не стріляють впоперек з луків.

      До речі, лук увесь залізний, НАВІТЬ ТЯТИВА! Ось чого точно бути не може, так це залізних мотузок, а я пальцем торкаюся.

      Ладно, не твоє – поклади, де взяв.

      А оце – моє. Сам не знаю, звідкіля знаю, проте точно знаю – мої штани та сорочка. Не буває, до речі, такої тканини.

      Я відчув. Я відчув, що в кімнаті хтось є.

      І голос. Він все назавжди зробив зі мною – цей срібний голос.

      – Не напружуйся, небезпеки немає.

      І не може бути. З таким голосом – небезпеки бути не може.

      Я обернувся.

      Маленька смаглявка. Ну не можу я слів знайти. Очі сині, як зірки на небі.

      Одягнена дуже дивно – штани та куртка разом зшиті.

      – Проситимеш місце за спиною?

      Місце дружинника – про клан поки мовчить. Точно, на півдні ми. Там вожді чужинців до дружини беруть, аби родичів тримати в покорі. Тільки… Чия дружина? Батькова, братова чи…

      – Погоджуйся, в мене служба весела!

      В неї?! Жінка-вождиха?! То де це ми? На нашому острові немає вождих, я б знав!

      – Вільним мисливцем бути справді добре, але ти б до них не дійшов. А могли б і не взяти тебе.

      Я що, марив під час лікування?

      – Так, наслухалась я про твої лиха.

      – То ти мене лікувала?

      – А то хто ж?

      Вірний буду до смерті. їй – і тому, хто звіра прикінчив.

      – Та я ж і вбила.

      Жінка?! Кота?!!

      – Дивися.

      Взяла вона отой лук, що весь із криці та прибитий до палиці, та й почала щось ізбоку накручувати.

      Тятива потяглася, роги лука пішли-пішли-пішли назад і притислись до палиці, а вона вставила коротку й товсту стрілу.

      – Ходімо надвір.

      – Можна не треба, – відповідаю.

      Так стріляти – три кольчуги пробити можна, а не лише котячий череп. Тож що це – я її не порятував?

      – Заспокойся, пропала б я без тебе.

      – Розряджений він був, арбалет мій. Птаха я вбила, тале. Пір'я знадобилося. А тут кіт… Піти… Втекти з цього місця не можна.

      Від кота не втечеш, вона що, не знає?