Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потиснув Корецькому руку, назвав своє прізвище і скромно додав: «Консультант з питань безпеки». Потім вони зійшли на перший поверх, де у чергового Лавр зафіксував відрядження. Представник клієнта тим часом роздивлявся навколо і навіть спробував вивчити стенд, на якому висіли ксерокопії ліцензії і дозволів.

      – У нас усе в законі, – зауважив Лавр, розписуючись у реєстраційній книзі.

      – Я бачу, я бачу, – Корецький відповів швидкою і нещирою посмішкою. Тобто відповів посмішкою, яка чомусь здалася Лавру нещирою.

      Коли вони сіли в Peugeot, запарковане перед будівлею агентства, представник клієнта запитав:

      – А Іван Вагранович казав вам, Лавре Станіславовичу, хто саме вас наймає?

      – Так, я в курсі, – відповів Лавр, а сам подумав, що авто «півника» повністю гармонує з його черевиками. Прикріплений до вентиляційної решітки ароматизатор не міг перебити бридкого запаху риби. Лавр уявив, що сидить на висохлій плямі, залишеній яким-небудь пакетом з копченими сомиками, і його пересмикнуло.

      – Ваш директор справляє фундаментальне враження, – визначив представник клієнта.

      «Ще б пак!» – подумки погодився Лавр, але промовчав. Обговорювати шефа зі сторонніми він вважав моветоном. Peugeot тим часом зрушив з місця.

      – Поки ми доїдемо, Лавре Станіславовичу, вже буде вечір. Напевне, вам буде краще в нас заночувати.

      – Заночувати? – перепитав Лавр. На такий розвиток подій він не розраховував. – Іван Вагранович казав, що ви мене завезете додому.

      – Авжеж. Завтра.

      – Тоді я краще візьму свою «прімерку»[2] і поїду за вами.

      – Нащо?

      – Повернуся вночі на своїй, не буду вас напрягати.

      – Лавре Станіславовичу, якщо вам треба щось лишити або узяти вдома, ми можемо тепер до вас заїхати. Так само, якщо вам треба побачити когось із рідних, сказати їм, що не будете ночувати…

      – Чому ви не хочете, щоб я взяв свою машину?

      – Ми поки що воліємо зберегти розташування Храму в таємниці. За кілометрів двадцять-тридцять від нього я попрошу вас зав'язати очі і витягнути батарейку із сотового.

      – Що?

      – Не ображайтесь, Лавре Станіславовичу, – на обличчі Корецького знову з'явилася та посмішка, яку Лавр класифікував як нещиру. – Ми ж іще не почали тісно співпрацювати з вашим агентством. А якщо все буде добре, ці перестороги вже завтра стануть зайвими.

      «Ну й пасажир! – всередині у Лавра все кипіло і булькало. – Хоче мені очі в'язати, як шмарі на ментовському суботнику».

      Уголос він спитав:

      – Ви жартуєте?

      – Ні, не жартую. Ми так домовилися з Іваном Ваграновичем. Я сподіваюсь, при вас немає ніяких «жучків»?

      – Ви думаєте, що ми не зможемо в разі потреби знайти отой ваш Храм? Серйозно так думаєте?

      – У мене СКАЧАТЬ