Бій під Крутами. 1918. Ю. В. Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було помітно проявів якого-небудь широкого, масового національного руху, коли… ледве блимав маленький вогник політичної активної української інтелігенції». Самі тільки назви партій говорять про різноманіття течій та їхніх лідерів: Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Радикально-демократична українська партія, Революційна українська партія, Товариство українських поступовців, Союз визволення України (останній існував як у російській, так і в Австро-Угорській імперіях), Народна соціалістична партія, Українська партія есерів та багато інших…

      Після отримання повідомлення про революцію у Петрограді 3 березня 1917 року за юліанським календарем у Київській міській думі зібралися представники громадських організацій і партій. У ході засідання вони обрали виконавчий комітет, який складався з дванадцяти представників різних політичних сил. На цих зборах, звичайно, представники всіх революційних партій і організацій сподівались використати свій шанс, адже з падінням царського уряду вони дістали можливість виступати легально і брати участь у громадському та політичному житті. Виконавчий комітет, поповнений згодом численними коаліціями, протягом перших трьох місяців після початку Лютневої революції фактично був вищою владою в Києві й передав її лише створеній пізніше Українській Центральній Раді. Подібним чином розвивалась ситуація і в інших регіонах України. Усюди створені виконавчі комітети

      (губернські, крайові, територіальні) на місцях очікували на розвиток подій у столиці, тобто у Петрограді. У Києві в цей період, названий істориками періодом «тимчасового безвладдя», ініціативу в свої руки взяло Товариство українських поступовців. Щоб не створювати прецедент «партійно-політичного самодержавства», до нового центрального органу, названого Центральною Радою, було вирішено ввести представників від соціал-демократів, українських соціал-революціонерів, українців-військових, українців-робітників, кооператорів, студентів, православного духовенства, повпредів від різних товариств і навіть гуртків «любителів України». Буквально за кілька днів товариства і гуртки «перейменували» себе в політичні партії, створюючи, таким чином, низку нових українських організацій, кожна з котрих отримувала для свого представника місце в Центральній Раді. Це призвело до того, що «обліковий склад» Ради зростав день у день, і, таким чином, завдяки постійному її поповненню, кількість членів Ради швидко збільшилася до шести сотень, як про це повідомляла сама Рада.

      Офіційною датою створення Української Центральної Ради (УЦР) вважається день 22 березня 1917 року, коли вона випустила свій перший документ, який дістав назву «Звернення до українського народу». У зверненні в чіткій формі було висловлено бажання створити автономну Українську республіку у федеративному союзі з Росією. В ці ж дні на політичний олімп України-Русі зійшов Михайло Сергійович Грушевський. На особистості першого голови СКАЧАТЬ