.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ можливо, з чимось іншим, але саме через це я відмовилася від ідеї навчитися водити машину. Складна автоматика водіння, коли постійно потрібно концентруватись одночасно і на дорозі, і на розставлених по обидва боки від неї знаках, і на машинах, що вовтузяться довкола – і ніколи не знаєш, чого від них чекати, неможливість відключитися ні на мить і помріяти про щось своє, – усе це завжди видавалося мені надто високою платою за додаткові зручності цього засобу пересування.

      Найболючішими були намагання примусити мене писати правою, а тим більше дотримуватися обов'язкових тоді каліграфічних норм. Мабуть, саме тому я з таким ентузіазмом училася друкувати спершу на машинці, а далі на комп'ютері, писання від руки давно стало для мене екзотикою, а почерк, який в шкільні роки мінявся мало не щомісяця, і постійно в гірший бік, тепер став нечитабельним навіть для мене самої. Хоча зараз, із перспективи часу, все це вже не здається мені таким страшним, а чорнильні ручки з відкритим пером завжди подобалися мені більше від страшенно модних тоді китайських із закритим золотим пером із позолоченою стрілочкою. Ручкою з відкритим пером важко було каліграфічно писати, чорнило часто скрапувало на папір густими кляксами, або навпаки, ручка не хотіла «розписуватися», ковпачки у ній всередині тріскали від морозу або від спеки й фіолетові квіти розлазилися по сторінках бібліотечних підручників.

      Зате коштувала така ручка лише кілька копійок, на відміну від дорогої китайської (тоді означення китайський ще не стало синонімом дешевизни й поганої якості, а ручки ці у декого збереглися досі і, попри активне використання, перебувають у цілком функціональному стані).

      Але і з цими, малоприємними спогадами дитинства, коли бабця сиділа поряд зі мною весь перший рік навчання і сварила за потаємні спроби швиденько нашкробати домашні завдання лівою, які я вперто робила щоразу, коли бабця відходила до телефону, з цими спогадами відбувається та сама не залежна від мого бажання механіка мимовільних утрат. Щоразу, коли я намагаюся пригадати той чи інший епізод, він просто в мене на очах видозмінюється й починає набирати ідеалізованих рис, так ніби з нього вивітрюється терпкий запах дійсності й залишається лише злегка відчутний слід парфумів. Усі парфуми, вивітрюючись, залишають однаковий, ледь вловимий слід, за яким уже неможливо визначити, які саме це були парфуми, а лише здогадатися, що вони взагалі були. І, мабуть, аби уникнути цієї зростаючої ентропії і неминучого хаосу, який приходить на зміну зниканню, пам'ять заміняє одні епізоди іншими, реальні ситуації – напівреальними, негативні – позитивними, бажане і те, що так і не здійснилося, – ілюзією, ніби воно відбулося, але зосталося в далекому минулому й нічим про себе не нагадує, окрім слабких і розпливчастих спогадів.

      Найбільше ця зрадливість пам'яті відчувається у намаганні пригадати епізоди давніх подорожей: тут уступає в дію уже значно складніший механізм, адже подорожам СКАЧАТЬ