Амаркорд (збірник). Наталка Сняданко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чоловік чи вже «по» страсті. Особливо, коли йдеться про такі неконкретні матерії, як сни. Що, наприклад, повинна думати жінка, коли до неї спочатку звертаються: «Чого являєшся мені у сні?» Так, ніби вона винна.

      Але не встигнеш дочитати до кінця, як раптом виявляється: «Являйся, любонько мені. Хоч в сні…»[15] І будь тут мудрий.

      Одним словом, складно в українських поетів із пристрастями. Особливо тоді, коли справа стосується освідчення. Європейці давно позбулися цієї проблеми. Німець, наприклад, ще в часи благословенної пам'яті Гайнріха Гайне не соромився виглядати сентиментальним і сказати:

      «На оченьки милої любки дивні

      Я гарні складаю канцони

      На устонька милої любки дрібні

      Складаю найкращі терцини».

      Що вже казати про відомих здавна своєю галантністю французів чи знаменитих завдяки темпераментові італійців та іспанців.

      Українець, у кращому випадку, витисне із себе: «Проклинаю. Цілую. Мовчки».

      Така ситуація не могла не вплинути і на почуття та уявлення українських жінок І зокрема на їх уявлення про щастя. Візьмімо хоча б єгиптянок. У них із бажаннями і уявленнями ще з давніх-давен усе просто:

      «А якби пригорнувся

      До мене близенько

      «От знайшлося любе щастя!» —

      Мовило б серденько».[16]

      Навряд чи така жінка зрозуміє українську поетесу, для якої:

      «Все, все покинуть, з тобою загинуть,

      То було б щастя…»[17]

      Чи жінку, для якої «…щастя зіткане з прощань».[18]

      Звідки їм там, у Єгипті, знати про наших українських чоловіків, наше українське життя і наші українські проблеми.

      Якщо вчитатися у жіночу інтимну лірику, то серед української і тут знаходимо відбиток непростих і часто майже незбагненних суперечностей, які ми щойно простежили у чоловічому поетичному світі: «Навіки мій!»[19] – з гордістю стверджує одна. «Я не скажу і в пам'яті – коханий»[20], – затинається інша. Відгадайте, котра з них українка?

      Не важко здогадатися, що при такому способі вираження почуттів страх займає далеко не останнє місце «при страстях» в українській поезії:

      – «Якби зустрілися ми знову,

      Чи ти злякалася б, чи ні?» —

      запитує український поет.[21]

      – «Ми стрінемось. Ми будем ворогами. Я вже на тебе меч приготувала»[22], – відповідає українська поетеса.

      Треба визнати, вони одне одного варті.

      Українська жінка така ж непередбачувана, як і сама українська пристрасть. Тому не варто складати собі про неї стереотипне уявлення на зразок:

      «…ти прийдеш до мене самотня, настрашена і сумна, розграбована на всі свої 160 см зросту…»[23]

      Звичайно, можна на якийсь момент примусити українську жінку показати свою слабкість і зізнатися:

      «…Я дуже тяжко Вами відболіла…»

      чи СКАЧАТЬ