Амаркорд (збірник). Наталка Сняданко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Амаркорд (збірник) - Наталка Сняданко страница 33

Название: Амаркорд (збірник)

Автор: Наталка Сняданко

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-03-5710-5

isbn:

СКАЧАТЬ не викинуте вчасно сміття, необдумано потрачені гроші, загублений ключ від квартири чи просто занадто пізнє повернення додому чи надто тривале сидіння в туалеті, раптом усвідомлюють, що завтра може не настати, сьогодні незабаром закінчиться і вже більше ніколи не повториться. Адже завтрашнє «сьогодні» – це вже щось зовсім інше, навіть якщо від сьогоднішнього «сьогодні» воно нічим не відрізняється. Що всі ми живемо один раз, перебуваючи в щоденній небезпеці завершити своє існування, так ні з ким і не попрощавшись. Що кожне прощання може стати останнім, а може виявитися і першим із цілої низки безкінечних прощань, зустрічей і нових розлук, кожна з яких буде ще болючішою, небажанішою, тривалішою.

      Дивовижно, якими сентиментами подібні дурниці наповнюють розчулені душі тих, котрі від'їжджають, а особливо тих, хто залишається. Здавалося б, того просяклого першою березневою відлигою ранку ніщо не спонукало до урочисто-трагічного настрою. Ні валіза, котру татові довелося везти до автобуса на старенькому візку і підняти яку в мене не було жодних шансів (що я робитиму з нею, якщо мене раптом не зустрінуть?), ні автобус, який спізнився на п'ять годин, а потім ще дві години ніяк не міг завестися, ні несподіваний нежить, який примушував мене голосно й часто чхати і витирати хустинкою носа, а заодно й очі. Під кінець цей дивний нежить передався і всім іншим членам родини. Здавалося б, яка тут урочистість: бабця з власноручно пошитим із старого білого простирадла халатом і з власноручно ж виплетеними шкарпетками в руках, мама з великим пакунком канапок і варених яєць, тато, який везе скособочену валізу на старенькому двоколісному візку, безуспішно намагаючись обминати калюжі, підстаркуватий домашній пес із прокушеним в одній із любовних баталій вухом, кругленький водій зі своїм німецьким автобусом і одеським акцентом, загальне чхання…

      Можливо, це мені лише здається і ніякого трагізму в ситуації не було. І в бабці котилися сльози від звичайного нежитю, як це буває у всіх, а мама просто змерзла на ще по-зимовому холодному вітрі. І від цього в неї почали тремтіти плечі. Тато запалив першу після 20-річної перерви цигарку, бо його рознервувала виснажлива процедура перетягання візка, а пес жалібно скавулів, оплакуючи своє поранене вухо. Так, чхаючи і сякаючись, ми й провели останні 2 години перед від'їздом.

      Водій нашого чистого й зручного автобуса називався гер Крант, щедро обдаровував оточуючих своєю білозубою з поодинокими золотими вкрапленнями посмішкою, був підкреслено ввічливим, дбайливим у ставленні до пасажирів і щохвилини переходив у спілкуванні з мови, яка на певних теренах все ще виконує функцію міжнаціонального спілкування, на мову, все ще незрозумілу для переважної більшості присутніх. Це, з одного боку, піднімало його авторитет у наших провінційних галицьких очах, а з іншого – створювало ефект відчуженості, навіть певної ворожості. Можливо, останнє було більше спричинене особливостями звучання тої чи іншої мови, яке асоціювалося з носіями тої чи іншої ментальності, а ті, в свою СКАЧАТЬ