Аліса в Задзеркаллі. Льюис Кэрролл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ покаже тобі дорогу… А у Восьмому ми обоє будемо Королевами й будемо бенкетувати та веселитися!

      Аліса скочила і зробила реверанс, а тоді сіла знову.

      Біля наступного кілка Королева знову повернулася. Цього разу вона сказала:

      – Говори французькою, якщо не можеш подумати про річ англійською… розвертай носки назовні при ході… і не забувай, хто ти є!

      Зараз вона не дочекалася, поки Аліса зробить реверанс, а швидко пішла до наступного кілка, де повернулася лише на мить, щоб сказати: «Бувай», – і поквапилася до останнього кілочка.

      Як це сталося, Аліса так і не зрозуміла, але коли Королева підійшла до останнього кілка, вона зникла. Чи то вона розчинилася в повітрі, чи прудко побігла до лісу («А вона може бігати ДУЖЕ прудко!» – подумала Аліса), гадати було марно, але вона справді зникла, й дівчинці згадалося, що вона тепер Пішак і що скоро і їй буде час вирушати.

      Розділ III

      Задзеркальні комахи

      Звісно, найперше належало докладно оглянути місцину, якою доведеться мандрувати. «Дуже схоже на урок географії, – подумала Аліса, зводячись навшпиньки в надії побачити хоч трохи далі. – Великі річки – їх немає. Великі гори – я стою на єдиній наявній, але сумніваюся, щоб у неї було ім’я. Великі міста… о, а що ОТО за істоти, які збирають мед унизу? Вони не можуть бути бджолами… ніхто ще, погодьтеся, не помічав бджолу на відстані в милю…» І якийсь час Аліса стояла мовчки, дивлячись на одну з істот, що метушилася понад квітами, занурюючи в них свій хоботок. «Збирає пилок, ніби вона звичайна бджола», – подумала Аліса.

      Втім, це було будь-що, тільки не звичайна бджола. Насправді це був слон, як невдовзі виявила Аліса, хоча від цієї думки їй спершу геть забило памороки.

      «Що ж за величезні квіти мають там бути! – сяйнула їй наступна думка. – Щось на зразок хатинок, із яких зняли дахи й приробили стеблини. А яку кількість меду мусять вони давати! Думаю, зараз я спущусь униз і… ні, ПОКИ не спущусь, – продовжила вона, шукаючи пристойне виправдання для своєї раптової нерішучості. – Певно, не варто йти поміж них, не прихопивши гарненьку довгу галузку, аби їх відганяти… А як весело буде, коли мене запитають, чи сподобалася мені моя прогулянка. Я тоді скажу: “О, вона мене чимало потішила, – тут Аліса стріпнула головою на свій улюблений манер, – от тільки в повітрі висіла пилюга, було дуже спекотно й так докучали слони!”»

      – Думаю, я спущуся іншою дорогою, – сказала вона після паузи, – і, може, навідаю слонів трохи пізніше. Крім того, мені дуже кортить потрапити до Третього Квадрата!

      З цією відмовкою вона збігла з пагорба й перестрибнула через перший із шести маленьких потічків.

      * * * * * *

       * * * * *

      – Квитки, будь ласка, – сказав Провідник, засуваючи голову крізь вікно.

      Наступної ж миті всі витягли квитки: вони були розміром із самих пасажирів і трохи не переповнили вагон.

      – Нумо, нумо! Покажи свій квиток, дитино! – продовжив Провідник, люто зиркаючи на Алісу. СКАЧАТЬ