Міфи про PR. Річ Лі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перебуваю у справді хорошій компанії для того, аби трішки в іншому стилі, проте спробувати зробити те ж саме.

      Моєю метою під час написання цієї книжки було створення чогось більше схожого на інсайдерський посібник для індустрії PR. Чогось, що можна легко зрозуміти, і головне – щоб цим могли користуватися студенти, власники компаній та інші індивіди, які в майбутньому (чи навіть і в теперішньому) отримуватимуть користь від паблік рілейшнз, ну і, звісно ж, PR-професіонали. Я покладаю надію на те, що кожна із цих груп зможе взяти із цієї книжки щось для себе.

      Сьогодні медійний ландшафт має менш чіткий вигляд, аніж раніше. Нам стало легше, ніж будь-коли до того, взаємодіяти та активно знаходити потрібну авдиторію, адже журналісти, які раніше стояли на варті цих процесів, уже більше не здатні нас стримувати. PR перебуває в унікальній позиції, коли, залишаючись індустрією впливу та для впливу, ми мусимо або добре орієнтуватися в цьому мінливому світі впливовості, або залишитися далеко поза його межами.

      Міф 1.

      PR – це спін, димова завіса та брехня

      Якщо хтось, хто не належить до цієї галузі, думає бодай щось про зв’язки з громадськістю, то, найвірогідніше, ці думки є варіацією кількох подібних слів: спін2, димова завіса та брехня. Неважко зрозуміти, чому так. Як на мене, трьома найбільш публічними особами у Великій Британії, яких асоціюють зі сферою PR, є колишній директор із комунікацій Тоні Блера Аластер Кемпбелл, якого зазвичай характеризують словом «спіндоктор»3 (а також буцімто саме він став прототипом лайливого Скота з серіалу Thick of It); творець скандальних таблоїдів та засуджений злочинець Макс Кліффорд; а також колишній прем’єр-міністр Девід Камерон, який сім років перебував на посаді директора з корпоративних питань у Carlton Communications.

      Тепер погляньте на ці слова ще раз. Нічого дивного, що у PR є проблема з піаром, як сказав журналіст Браян Ґрум (Groom, 2013), хоча він був далеко не єдиним голосом із цієї сфери чи за її межами, хто висловлював таку думку.

      Коли я обговорюю свою кар’єру з будь-ким, не пов’язаним із PR, як правило, я чую одну з двох типових фраз: перша – «Я не зовсім знаю, що це таке» і друга – «А-а, то ти заробляєш собі на життя брехнею?». Перший варіант є найбільш поширеним, і мені знадобились роки для того, аби навчитися у стислий спосіб відповідати на нього так, щоб мій співрозмовник при цьому не помирав від нудьги. Я вже втратив лік разів, коли відразу після мого пояснення людина відповідала: «О, то це зовсім як «вставте сюди професію, яка не має нічого спільного з PR, як-то персональний помічник». Я добре розумію, що у сфері PR це доволі звичне явище, проте моя мама лише нещодавно перестала почуватися засмученою щоразу, коли читала ім’я журналіста під статтею, до створення якої доклав руку особисто я.

      Друга і менш поширена відповідь значною мірою виникла з нашої власної вини. Ми ховаємося за спинами наших клієнтів рівно настільки, наскільки вони воліють, аби ми там залишалися, тож людині, яка не обертається в цій сфері, дуже важко розібратися, що саме ми там робимо. Трейсі Клемент, СКАЧАТЬ