Лідери, що змінили світ. Олекса Підлуцький
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Лідери, що змінили світ - Олекса Підлуцький страница 19

СКАЧАТЬ вбито двох зайців – ліквідовано загрозу втручання цих військ у фінську громадянську війну і значно ліпше озброєно білогвардійські загони, які перед тим мусили воювати фактично голими руками. Згодом, у березні та квітні, в околицях Тампере, а також під Вііпурі основні сили фінських червоногвардійців було розгромлено, і «Фінляндська Соціалістична Республіка» наказала довго жити. Певну допомогу Маннергейму надали добровольці зі Швеції та німецький експедиційний корпус генерала фон дер Ґольца.

      Хоча сам Маннергейм, якому в ході цієї війни було присвоєно звання генерала від кавалерії, не брав безпосередньої участі в організації репресій білих проти червоних, вже тоді фінські комуністи наліпили йому ярлик «генерала-м’ясника». Білі бо справді не жаліли своїх червоних ворогів, і громадянська війна у Фінляндії була не менш жорстокою, аніж у Росії.

      Під тиском Німеччини Радянська Росія у травні 1918 року згодилася розпочати переговори про мир з білим урядом Фінляндії за посередництвом Берліна. Проте більшовики свідомо затягали переговори, не бажаючи визнавати реальну незалежність колишньої колонії аж до осені 1918 року, коли в Німеччині сталася революція. Переговори відновилися лише 1920 року, коли Ленін висунув ідею про «міні-Брест» і вирішив домовитися заради «мирної передишки» не лише з Польщею та країнами Балтії, а й з Фінляндією. І мир між більшовицькою Росією та Фінляндією було підписано у жовтні 1920-го в естонському місті Тарту.

      У цілому ж, порівнюючи історичні долі наших двох країн, переконуємося, що бідній маленькій Фінляндії поталанило все ж більше, ніж Україні, – у грудні 1917 року армію Муравйова було направлено на Київ, а не на Гельсінки. Оволодіння Україною більшовики визнали важливішим, аніж захоплення Фінляндії. А сил на вирішення обох цих завдань одночасно Радянський уряд Росії просто не мав.

      Після перемоги над червоногвардійцями навесні 1918 року почали посилюватися суперечності між Маннергеймом та урядом і парламентом країни. Головнокомандувач вважав, що нова державна еліта зав’язала занадто тісні стосунки з Німеччиною. Це не подобалося йому, по-перше, через його загальну антинімецьку спрямованість, якої він набув у армії Романових, по-друге ж, генерал чудово розумів, що Німеччина неухильно наближається до нищівної поразки у Першій світовій війні. І пов’язувати долю молодої держави з кораблем, що йде на дно, принаймні необачно. Після ж поразки Німеччини, коли питання про обрання «королем Фінляндії та Карелії» родича Вільгельма II Фрідріха-Карла Гессенського відпало ніби само собою, регентом «королівства без короля» було обрано Маннергейма. Він стояв на чолі держави з грудня 1918-го до липня 1919 року і робив усе можливе, щоб закріпити її незалежність. Зокрема, генерал пропонував Колчаку, Денікіну та Юденичу підписати угоду, за якою російські білогвардійці визнали б незалежність Фінляндії, а фіни натомість допомогли б вигнати більшовиків з Петрограда. Проте «єдінонєдєлімщики» принципово відмовилися СКАЧАТЬ