Маленька господиня Великого будинку. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ десь на станції кочегарські недоїдки. Та однаково, гроші мої ростуть. Скільки буде десять відсотків від двадцяти доларів?

      Тім, силкуючись розв’язати ту задачку, втупив очі кудись у гаряче повітря пустелі, що мерехтіло над обрієм.

      – Ну, скільки буде десята частина від двадцяти мільйонів? – нетерпеливився Дік.

      – Ха! Два мільйони, скільки ж бо ще?

      – Ну, а п’ять відсотків це половина десяти відсотків. Коли прибуток п’ять відсотків річних, то скільки наросте за рік на двадцяти мільйонах?

      Тім нерішуче мовчав.

      – Та половина ж! Половина двох мільйонів! – вигукнув Дік. – Виходить, що я за рік багатшаю на цілий мільйон. Затям це добре і слухай далі. Коли мені самому захочеться вернутись додому – тільки це ще не скоро, ще не один рік доти спливе, – ми з тобою ось яке діло облагодимо. Я скажу тобі, і ти напишеш своєму батькові. Він над’їде туди, де ми його дожидатимемо, забере мене й відвезе додому. А тоді загребе тридцять тисяч винагороди з моїх опікунів, покине службу в поліції та, напевне, відкриє шинок.

      – Тридцять тисяч – це до біса грошви, – недбало мовив Тім, у такий спосіб висловивши вдячність.

      – Не для мене, – зразу применшив Дік свою щедрість. – У мільйоні буде тридцять три рази по тридцять тисяч, а мої гроші виростають на мільйон за один рік.

      Одначе Тім Гаган не дожив до того, щоб побачити свого батька власником шинку. За два дні по цій розмові один занадто ревний гальмівник застукав хлопців у порожньому товарняку, коли поїзд стояв на мосту через глибоку суху яругу, і почав їх зганяти. Дік подивився з височини сімдесяти футів на кам’янисте дно яруги і запротестував:

      – Мостом пройти можна, але що як поїзд рушить?

      – Не рушить! – наполягав гальмівник. – Гайда, біжіть, поки ще можна. Паровоз набира воду по той бік. Він завше тут воду набира.

      Але того разу паровоз води не набирав. Як потім з’ясувало слідство, машиніст виявив, що води в баку немає, і вирішив їхати далі. Тільки-но хлопці вилізли бічними дверима з вагона та пройшли кільканадцять кроків вузеньким краєм мосту, що лишався між поїздом і прірвою, поїзд рушив. Дік, бистрий на розум і рішучий, умить пригнувся й став на шпалах рачки. Так він міг тривкіше триматися, та й місця під бортами вагонів, що виступали за колеса, було більше. Одначе Тім, не такий кмітливий та моторний, а до того ще охоплений чисто кельтською люттю на гальмівника, не впав зразу на руки й на коліна, як Дік, а зостався стояти і кляв гальмівника вельми барвисто, як те вміють його земляки.

      – Пригнись! Падай! – загорлав Дік.

      Та було запізно. Колія йшла вниз, і поїзд розганявся щораз швидше. Тім, який стояв спиною до прірви, спробував був упасти на всі чотири, але тільки-но ледь нахилився, як вагон черкнув його по плечі й трохи не збив. Якимсь дивом він устояв на ногах, але більше стати рачки не пробував. А поїзд гнав усе шпаркіше, і про те вже шкода було й думати.

      Дік, СКАЧАТЬ