Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      Джейк похитав головою.

      – Але в мене є деякі міркування, – вів далі Едді. – І якщо вони справдяться, от тоді у нас виникне проблема. Велика. – Він важко проковтнув слину. Джейк торкнувся його руки, і стрілець з тривогою відзначив, як швидко і міцно той стиснув хлопчикову долоню.

      Роланд і собі потягнувся та взяв за руку Сюзанну. Перед його внутрішнім зором промайнула картинка, як ця рука хапає жабу й вичавлює з неї тельбухи, але він прогнав од себе цю думку. Жінки, яка це зробила, з ними зараз не було.

      – Розповідайте, – попросив він Едді й Джейка. – Розповідайте все до найменших деталей. Ми хочемо почути.

      – Кожне слово, – підтакнула Сюзанна. – Заради ваших батьків.

      Вони детально розповіли про все, що з ними сталося в Нью-Йорку 1977 року. Роланд і Сюзанна зачаровано слухали історію про те, як вони йшли слідом за Джейком до книгарні й побачили авто Балазара та його джентльменів, яке підкотило до входу.

      – Ти ба! – вигукнула Сюзанна. – Тут тобі й погані хлопці! Все майже як у романі Діккенса.

      – Хто такий Діккенс і що таке роман? – запитав Роланд.

      – Роман – це довга історія, викладена у книзі, – розтлумачила Сюзанна. – Діккенс написав їх із дюжину. Він був, либонь, одним з найліпших романістів усіх часів. У його романах люди у великому місті Лондоні зустрічаються з тими, кого знали колись давно чи познайомилися деінде. Один мій викладач у коледжі терпіти не міг такого розвитку подій. Казав, що в романах Діккенса повно випадкових збігів.

      – Твій викладач або не знав про ка, або не вірив у його існування, – сказав Роланд.

      – Так, авжеж, це ка, – закивав Едді. – Нема сумнівів.

      – Мене більше зацікавила жінка, яка написала «Чарлі Чух-Чуха», ніж цей байкар Діккенс, – сказав Роланд. – Джейку, ти часом не…

      – А я тебе випередив, – сказав Джейк, розстібаючи лямки свого наплічника. З побожним виглядом дістав почухрану книжку про пригоди локомотива Чарлі та його друга, Машиніста Боба. Усі подивилися на палітурку. Під картинкою досі стояло ім’я та прізвище Беріл Еванс.

      – Блін, – сказав Едді. – Це так дивно. Я не хочу з’їжджати на бічну колію абощо… – Він замовк, збагнувши, що пожартував на залізничну тематику, потім продовжив. Усе одно Роланда не надто цікавили жарти й каламбури. – …але це дивно. Ту книжку, яку купив Джейк, Джейк Сімдесят Сім, написала Клаудія якась там Бахман.

      – Інес, – озвався Джейк. – А ще там між іменами було «і». Маленьке «і». У когось є ідеї, що б це могло означати?

      Ніхто не знав, але Роланд сказав, що подібні імена мали люди в Меджисі.

      – Здається, це було щось на кшталт додатку, що свідчив про шанованість особи. І я не впевнений, що це побічна інформація. Джейку, ти сказав, що табличка на вітрині була інакшою, ніж колись. Що в ній було не так?

      – Я не пригадую. Але знаєш що? Якби ти мене знову загіпнотизував… як тоді, патроном… то я б згадав.

      – Можливо, іншим разом, – сказав Роланд. – Але нині вранці в нас СКАЧАТЬ