Шляхами і стежками життя. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ їх заборонити, вибухло правдиве «повстання» інакше мирного населення.

      Дон Еугеніо вибрав цей кляштор не тільки тому, що цей куток землі так нагадував Еспанію. Мусив-бо шукати такого пансіону, де б згодилися приняти п’ятилітню Естрельїту, бо не було куди її подіти: у себе не міг її мати. Наймолодша ж його сестра, а тітка дитини, була ще сама 10–12-літньою дівчиною й вчилася у пансіоні «Sacré Coeur» в Парижі. Ніде не хотіли брати малу Естрельїту. Була занадто мала. Опікування такою дитиною вимагало праці і часу, на які не було розраховано в жадному пансіоні.

      Естрельїті кляштор видався «справжнім раєм» по сумному, мовчазному бабуниному домі на Волині, з завжди спущеними заслонами, бо бабунині хворі очі не зносили сонця, з пахощами «запашних свічечок», які палились, щоб «освіжити повітря», бо бабунині ревматизми не зносили протягів та холоднішого повітря.

      Бабунин дім нагадував більш гробницю або каплицю, в якій виставлено перед погребінням небіжчика, як дім, у якому жиють живі люде.

      А й ті люде, що жили у бабуниному домі, були такі інші від решти світу! Були це колишні бабунині товаришки з молодих літ, нині самітні старі панни чи бездітні вдови, які не мали більш нікого на світі. Тож «Борковська пані-дідичка» приняла їх «на досмертя» до свого дому. Місця в ньому було досить, жити з чого – також не бракувало. Тож не дуже оглядалися на те, скільки осіб сідає до столу.

      Був це «світ западаючий», вмираючий, у якому не було місця дитині – новому майбутньому життю…

      Найбільш тішило Естрельїту, що здихалась своєї виховательки mademoiselle Hortense, яка від ранку й до вечера нагадувала дитині, «чого не слід робити». Ще й вночі будила пильна вихователька свою вихованку, привчаючи її «спати слушно», не скорченою, щоб «тіло могло вільно розвиватися». Бігати дитині було заборонено. Тупотіння дитячих ноженят турбувало хвору бабуню та її старих приятельок, серед яких завжди була якась недужа. Тому завжди говорилося про пригрівки, «декокти»179, лікувальне зілля, якщо не читалося вголос якусь старовинну книжку, між тим як все товариство, сидючи коло столу, пильно вишивало «гобелени» або «по тюлю», в’язало чи робило якусь іншу забарну – й непотрібну – «ручну працю». Був це старий поміщицький світ, який вмирав. Нині в кляшторі Естрельїта цілими днями могла бігати в великому саді, могла сміятись, голосно співати, гратись. І який же був він гарний, повний квітів, цей монастирський сад! Такий радісний, такий неподібний до її «дитячої кімнати» у бабуні! Кімната, яка нагадувала більш келію Савонароли180, як дитячий покій, з тяжким дубовим столом без убрусу, великим образом «Семиболісної» Святої Діви та полицями образкових книжок, якими mademoiselle Hortense бавила свою вихованку та вчила по образках чужій мові.

      Правда, були в покої й полиці забавок. Але що робити з опукою181, якої не вільно кидати? Як гратися з механічними звірятками, коли їх не можна «пускати», бо це робить галас, неприємний mademoiselle Hortense?

      Бавитись ляльками було Естрельїті заборонено, так само як гратись з «начинням», СКАЧАТЬ