Шляхами і стежками життя. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у Мельнику ту, яку завжди кохав і вірив, що вони зустрінуться, що Естрелла не забула його, озветься, покличе… «І знов зв’язались оба кінці пасма життя, розсатаного долею, – напише Наталена, згадуючи цю несподівану зустріч, яка повернула їх на чверть століття назад… – Припали устами до уст, немов хотіли вгасити довголітню спрагу».

      І хоча Естрельїті було вже сорок шість років, проте почуття не згасли – їй здавалося, що вони тільки вчора ніжно попрощалися в її мадридській майстерні, щоб на другий день знову зустрітися.

      Дон Альфонсо відчув, що Естрельїта радісно переживає спорідненість їхніх душ, її серце наповнене почуттям незгасної любові до нього, то чому б їм, скривдженим немилосердними обставинами бурхливого життя, не поєднати дві самотні душі?

      Естрельїта на якусь мить уявила, як ці щоденні клопоти по господарству, ця виснажлива боротьба за виживання, ці злидні нарешті залишаться лише в гірких спогадах, як вона порине в широкий потік вільного, живого – справжнього – життя і зацвіте щастям десь в одному з чарівних куточків землі – на Капрі, поблизу Равелло…

      «Обом нестерпно, жагуче хотілось вирватись нарешті з тієї змори, якою було все їхнє життя…» – згадувала згодом Наталена, але вона не наважилася на цей крок. Не змогла зрадити й полишити свого хворого, щирого товариша-побратима-дружину: «Mi Alfonso! Товариша не кидають у біді, коли цей товариш старий, хворий, вбогий і потрібує опіки… Не кохання обіцяла я чоловікові, але що буду йому вірним товаришем-приятелем… Ти знаєш, чим ти мені завжди був, є і будеш! Ніщо нас ніколи не зможе розлучити, хоч би ми й були далеко один від одного».

      Були ще неодноразові приїзди дона Альфонсо в Мельник, були довгі вечірні розмови, привітні ясні усміхи один до одного, наповнені ніжністю погляди, лагідні звернення до Наталени одним із її наймень – Альфонса. І був останній лист усамітненого в готелі, змученого серцевими нападами її Альфонсо, яким він не прощався зі своєю Альфонсою. Ні, не розлучався навік, а йшов до неї, щоби бути завжди разом, бути скрізь із своєю коханою – невидимий, але завжди присутній.

      Альфонса опечаленим серцем переживала кожне слово коханого: «Тепер зі мною тільки ти, завжди присутня, хоч і далека. Твоя рука тихенько закриє мені очі, коли вони вгасатимуть. Ляже на них пестливим, ніжним дотиком. Ти приймеш мій останній віддих й він житиме в твойому серці – “єдиному для двох” – як ти це колись співала, пам’ятаєш? – у тій моїй улюбленій пісні:

      Mi corazon palpita en el Tuyo,

      Uno – por les ambos!21

      Так житиму далі в твойому серці, аж доки не зустрінемося знову у вічності, на віки… Бути завжди з тобою, ніколи більш не розлучатись… Ця думка є не тільки потішенням, але є найбільшою радістю. Чого міг би я ще бажати?».

      Вечорами читала вголос – як відпочинок від буденних обов’язків сільського трудового життя – дружині Василю листи від дона Альфонсо, в яких він роздумував над своєю СКАЧАТЬ