На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку. Станіслав Вінценз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ золотих, коли нові, срібних, коли постоять. Часом, коли розправлені крила хати вже почорніють і луски зіллються в одне ціле, добре видно, що то крила птаха, який дбайливо захищає своє гніздо від ворожого нальоту. Хоча ще під час будови, коли хата щойно народжується, дах уже пестує її, як духа, що його приймає у себе тіло, як мама дитятко, як коханий жінку у весільному танці. Тому, коли будівництво досягає даху, його прикрашають весільною ялинкою, обвішаною яскравими волічками, тасьмами та папірцями.

      Хата наслідує поперечний розріз тіла людини. Її перед і зад набагато ширші від боків. Вона завжди прямокутна, ніколи не буває квадратною. Спереду, іноді з боків, має очі-вікна, зад є завжди геть темним, часто-густо для захисту від вітру, ніби хвостом, прикритий довгим схилом даху, часом аж до землі. І тому всі хати стоять спиною до вітру. На верхах і в місцях, відкритих сильним вітрам, на дах накладають додатковий вантаж – важкі плити й каміння. В поодиноких випадках хату заслоняють особливою загородою з драниць для того, щоб вона перехоплювала натиск вітру, поки той ударить у хату.

3

      Сама хата не тоне беззахисно в оточенні зелені чи зимової білини. І не губиться у підмурівках. Вона відмежовується від терену як окреме тіло, ба більше, замикається, закутана, як у панцирі. Переважно давні хати закривали затято, наче твердині, іноді неабиякою огорожею. І хоча нові, ясні й відкриті, обходяться лише відкритими верандами – щоб відгородитися спереду і з боків, – їхні паркани, старанно замкнені хвіртками входи та виходи зберігають ознаки ізоляції. Щоправда, верх кожної хвіртки якось по-дитячому оздоблений вирізьбленими з дерева хрестиками, кільцями або фігурками. І так само весело вискакують з огорож веранди – на кутах і перед дверима – бадьористі стовпчики. Занурюються в дах зовсім не тому, що він потребує їхньої опори, просто так гарно, що охоче б з ним затанцювали. Без цих оздоб і додатків сам панцирний дах і так тримається купи і сенсу, зате під його крилами всі ці верандочки, стовпчики, хвірточки та вирізані пруги протесів, що пнуться вгору, гарно переконують, ніби заспокоюючи: «З таким, як наш старий, можна повеселитися». При всьому цьому сучасніша, весела хата також не перестає бути надійним укриттям, сховищем від зливи, заметілі та повені. Наче стародавній корабель, виринає на тлі неба із зелені або білини. А іноді раптом вигляне до нас із-за густих і нерухомих туманів і запрошує: «Швиденько заходьте, тут безпечно».

      Особливо захищеними, навіть укріпленими, були давні хати, звані ґраждами. Ймовірно, ґраждове будівництво існувало віддавна і тривало досить довго, бо вміння змикати і з’єднувати будинки найбільше проявилося у майстерності виконання дахів, дашків, ґонтових крил і вежок. Нові хати вигравають світлом і ясністю, але й ґражди не були виключно строгими та серйозними. Ніби майстерні колиски своїх родів, вони розкошували у всіляких сховках і закутках, у грі світла і темряви. Що далі від світу, що більше власне світло, що більше ґражда є ніби продовженням різьбленої СКАЧАТЬ