Феноменологія духу. Георг Гегель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не меншою мірою і щось зворотне, негативне ставлення до цього початкового принципу, а саме: до його однобічності, яка полягає в тому, щоб бути передусім безпосереднім, або метою. Отже, його водночас можна вважати за спростування того, що становить основу системи, але набагато правильніше було б трактувати його як доведення, що основа (або принцип) системи – це насправді лише її початок.

      Те, що істина реальна лише як система, або те, що субстанція – це, по суті, суб’єкт, виражене в ідеї, яка репрезентує абсолют як дух, і це найвеличніше поняття, що належить новітній добі та її релігії. Реальним є тільки духовне. Духовне – це сутність, або те, що існує в собі, – те, що вступає у відносини з собою і визначає себе, іншість і буття-для-себе; те, що в цій своїй визначеності, тобто у своєму бутті поза собою лишається в собі; те, що існує в собі і для себе. Цим буттям у собі і для себе воно є передусім для нас або в собі; це духовна субстанція. Але воно має бути й для себе самого, має бути знанням про духовне та усвідомленням себе як духу, тобто має стати для себе немов об’єктом, а водночас і безпосередньо скасованим, відображеним у собі об’єктом. Об’єкт є для себе тільки для нас – тією мірою, якою сам виробляє свій духовний зміст; але тією мірою, якою він є для себе і для себе самого, оце самовиробництво, чисте поняття, є для нього водночас і об’єктивною стихією, в якій він веде своє існування, і саме таким способом він у своєму існуванні є для себе об’єктом, відображеним у собі. Дух, що, розвинувшись так, усвідомлює себе як дух, є наукою. Наука – це реальність і царство духу, яке він збудував для себе у своїй власній стихії.

      Чисте самопізнання в абсолютній іншості, цей ефір як такий, править за основу науки, або знання в загальній формі. Початок філософії висуває передумову чи вимогу, щоб свідомість перебувала в цій стихії. Але ця стихія набуває завершеності і прозорості лиш у процесі свого становлення. Це чиста духовність як загальне, що має подобу простої безпосередності, – і ця проста стихія, що як така має екзистенцію, – це основа, мислення, що існує тільки в духові. Оскільки ця стихія, ця безпосередність духу, становить субстанційність духу загалом, вона є преосутненою сутністю, відображенням, що само для себе є простим, безпосередністю як такою, буттям, що є відображенням у собі самому. Наука зі свого боку вимагає, щоб самоусвідомлення піднеслося в цей ефір, аби мати змогу жити з наукою і в науці і таки справді жити там. І навпаки, індивід має право вимагати, щоб наука дала йому принаймні драбину, якою можна було б дістатися до тієї позиції, показала йому, що він і в собі має ту позицію. Право індивіда спирається на його абсолютну незалежність, яку він має на кожному етапі свого знання, бо на кожному етапі, байдуже, визнаний він наукою чи ні і яким змістом наповнює його індивід, це право є абсолютною формою, тобто безпосередньою впевненістю в собі і, таким чином, якщо віддати СКАЧАТЬ