Господар колодязів. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стілець, ніжка якого слугувала засувом потайних дверей. Хтось рвався до Юстина в гості.

      – Відчиняй, – утомлено сказали за дверима. – На коронацію пора, князю.

      Стулки сіпнулися знову. На цей раз між ними виявилася щілина; в щілині блиснуло довге лезо, полоснуло по ременю…

      Холодні пальці схопили Юстина за зап’ястя. Він ледве не закричав від несподіванки.

      – Тримай, – сказала Аніта. – Подивися на сонце!

      У кулаці в нього виявився осколок закіптявленого скла. З гострими краями – Юстин відразу ж порізався.

      Двері розчинились. Аніти вже не було поруч; Юстин не встиг сказати ні слова, а його вже брали під руки, вже кудись вели, вивели на галерею; небо затягнуте було пір’їнками хмар, низьке сонце ледь угадувалося за сірою пеленою. Ніхто не говорив ні слова, та й потреби такої – про щось говорити – ні у кого не виникало.

      Юстина вели через двір – до вежі. Темниця, підвал, туди ніколи не досягають сонячні промені…

      Осколок скла все ще був у Юстина в кулаці. Ніхто не завертав йому руки за спину – ніби маючи на увазі, що він сам вибрав свою долю і тепер вільний без примусу йти назустріч смерті…

      – Стривайте, – сказав Юстин хрипко. – Одну хвилину… Тільки на сонце подивитися…

      Стражники перезирнулися.

      – Дивися, – з погано прихованим співчуттям сказав старший.

      – Сонця ж немає, – зауважив інший.

      – Зараз вийде! – пообіцяв Юстин. – Одну хвилину!

      – Нам не можна тут стояти, – сказав старший стражник.

      – Але воно зараз вийде! – не здавався Юстин. Спершу ніби іскорка прорвалася за край хмарного покривала. Потім – шматочок диска.

      І наступної секунди Юстин побачив світлий небесний круг крізь осколок закіптявленого скла.

* * *

      Він лежав на теплій землі, потилиця упиралася в тверде. Цвірінчали коники.

      Він полежав трохи – і сів.

      Під ним була могила. Не дуже давня. Він схопився; на могильному камені було грубо витесане його ім’я.

      Юстин здригнувся і озирнувся.

      Так, цю могилу він викопав своїми руками, рятуючись від вербувальників Червонобрового. І вийшло так, що Червонобровий – мертвий, а він, Юстин, який ось уже кілька разів стояв на порозі смерті – живий…

      Він подивився на свою долоню. Закіптявленого осколка не було – залишилися тільки порізи і закипіла кров.

      За деревами виднілася хата. Юстин спершу пішов до неї, потім побіг. Назустріч йому вискочило цуценя-підліток і спершу загавкало, а потім упізнало; дід, що місив глину в старому кориті, обернувся. Підсліпувато примружився.

      Грудки свіжої глини налипли на шовкову княжу сорочку. Дід, що не обіймав Юстина відтоді, як він став дорослим, тепер намертво схопив його в білі обійми, що пахли глиною.

      Частина третя

      Пізньої осені Юстин зустрів Королеву СКАЧАТЬ