Подорож людини: генетична одіссея. Спенсер Уэллс

Чтение книги онлайн.

      Хоча більшість біологів не підтримували цю думку, вона досі трапляється в певній антропологічній літературі. Здебільшого це через те, що пояснити причини фізичного різноманіття людства, а також деякі деталі в археологічних знахідках, украй складно. Можливо, найвідомішим із сучасних прихильників цих поглядів був антрополог Карлтон Кун, який у 1960-х роках видав свої дві доволі авторитетні книги – «Походження рас» і «Сучасні раси людини». У цих працях Кун обґрунтовував теорію про існування п’яти різних людських підвидів (австралоїдного, капоїдного, європеоїдного, конгоїдного і монголоїдного), що еволюціонували у свої сучасні форми в місцях свого поширення від людиноподібних предків. Окрім цього, Кун припускає, що всі ці відокремлені підвиди еволюціонували в різний час, до того ж африканські конгоїди виникли найраніше і донині залишаються в еволюційному глухому куті. Він переконаний, що домінування європейців – природний наслідок еволюціонування їхньої генетичної переваги, і навіть береться розрадити тих, хто не може спокійно спати вночі, переймаючись проблемами міжрасового змішання:

      «Міжрасове змішання здатне порушити як генетичну, так і соціальну рівновагу, і тому отримані, як наслідок, нові гени, або зникають, або їх відсоткове співвідношення зменшується до мінімуму, якщо вони не становлять селективної переваги проти місцевих аналогів. Я роблю цю заяву не з політичною чи соціальної метою, а лише для того, щоб показати: якби не існувало описаного вище механізму, люди не були б чорними, білими, жовтими або коричневими».

      Цією заявою не варто легковажити, враховуючи те, що її автор був президентом Американської асоціації фізичної антропології (найбільшої і найвпливовішої антропологічної організації у світі), професором Пенсильванського університету, куратором етнологічного відділу університетського музею і постійним гостем популярної американської телепрограми.

      Цікаво, що Кун будь-що намагався дистанціювати себе від політичних мотивів. Він робив це тому, що на той час фізична антропологія тільки починала відроджуватися після темного періоду своєї історії, коли вона була свідомо політизована. Як зауважив 1917 року в першому випуску «Американського журналу фізичної антропології» один із головних поборників фізичної антропології Алеш Грдлічка, ця дисципліна повинна не лише вивчати людство, але й служити йому, адже це не просто «теоретична» наука. Грдлічка відзначав її практичний застосунок для розроблення євгенічних програм, а також для визначення імміграційної політики. Поки він намагався справити враження на спонсорів практичним застосуванням того, що більшість вважали радше езотеричною наукою, виявилося, що дехто дуже уважно прислухався і був готовий діяти, озброївшись порадами прагматичних й обізнаних з політикою антропологів.

      У XIX столітті антропологія СКАЧАТЬ