Погана. Хлои Эспозито

Чтение книги онлайн.

      – Ти дозволиш Ніно втоптати тебе у бруд, так само як зробив Амброджо. Вони тебе трахають, а потім кидають. Тобі ніколи не змусити їх залишитися.

      – Ні. Нізащо. Не дозволю.

      – Поглянь лиш на себе. Ти така жалюгідна. Ти ніколи нічого не могла владнати.

      – Я знайду Ніно, навіть якщо це буде останнє, що я зроблю.

      Я сідаю трохи пряміше та шморгаю носом.

      Помічаю букет троянд, що глузують, сміються, дражнять мене. Ніно ніколи не купував мені квітів. Якщо подумати, ніхто не купував. Я помічаю невеликий білий конверт, запханий усередину вази. Підскакую та хапаю його.

      О БОЖЕ МІЙ. Це від нього.

      Чого він хоче? Що там написано?

      CARISSIMA ELISABETTA[15], ЯКЩО ЗУМІЄШ НАЗДОГНАТИ МЕНЕ, МОЖЕМО ПРАЦЮВАТИ РАЗОМ.

      І все. Ані «Цілую», ані «Пробач, люба». Ані «Моя кохана, я скоїв помилку», ані «Я хочу, щоб ти повернулася», ані «Я жахлива людина». Якщо я зумію наздогнати його? Якщо? Якщо? Не може тут бути жодних довбаних «якщо». Я його заклята суперниця. Я не просто наздожену його. Ха. Я вб’ю його, він у мене отримає межи очі. Серйозно? Як зверхньо. Мені не треба з ним працювати. Той довбойоб усе зіпсував. Чи він думає, що я це просто так залишу? Ляжу на спинку, мов пудель, і хай трахає мене, як хоче? Валятимуся непорушно, наче ганчір’я якесь? Ні.

      Я – АЛВІНА НАЙТЛІ.

      Варто йому боятися.

      О, вже час, Щоб роздум мій чи вбравсь у кров, чи згас!..

      А помсті меж нема[16].

      Я хапаю квіти повними, товстими оберемками, шипи на стеблах впиваються, дряпають, пронизують, починає текти кров. Я жбурляю троянди на килим, пелюстки летять вусібіч, вода розбризкується, з моїх пальців крапає кров. Я стрибаю, вгору і вниз, у босоніжках Бет від «Прада», стрибаю, стрибаю, стрибаю, доки від них кваша залишається.

      «Берлінґтон Аркейд», Сент-Джеймс, Лондон

      – Скільки?

      – Двісті двадцять шість тисяч фунтів дев’яносто вісім пенсів.

      У чоловіка співочий шотландський акцент, як в Юена Мак-Ґреґора у «Мулен Руж!». Коштовності виблискують на чорній оксамитовій тканині, розстеленій на горіховому столі.

      – Іще раз. Я не розчула.

      – Двісті двадцять шість тисяч фунтів дев’яносто вісім пенсів.

      – Бля.

      – Будьте здорові.

      Я думала, може, п’ятдесят чи шістдесят тисяч. Сімдесят щонайбільше. Але це дивовижно. Це ціле багатство. Може, сьогодні мій щасливий день?

      – Хочете, я це напишу?

      Він дістає з кишені ручку «Монблан» і нашкрябує суму на шматочку білої картки. Вимальовує вишуканий, оздоблений завиточками знак фунта – більший, ніж потрібно, ефектний, ніби щоб привернути мою довбану увагу.

      Я збираюся його дотиснути, здерти з нього більше. Жодному чоловікові більш не дозволю мене наїбати. Цей гіркий досвід я отримала від Ніно.

      – Триста СКАЧАТЬ