Погана. Хлои Эспозито

Чтение книги онлайн.

      – Так. Розумію. А куди зникнути?

      – Я ще не знаю.

      Де, в біса, той Ніно?

      – Так, прояснімо все, – каже вона. – Ви хочете, щоб я запитала доктора Піранделло, чи є в неї час зробити термінову ринопластику?

      – Ні, я ж вам казала. Мені треба змінити форму носа.

      – Ринопластика – це й є зміна форми носа.

      – То якого ж біса ви так і не скажете? – Англійська точно не є її рідна мова.

      Вона зітхає.

      – Сьогодні?

      – Так, саме так.

      Мені слід рухатися далі. Не можна зависати на одному місці. Кожна мить має значення…

      Вона дивиться на годинник. «Омеґа», як у Бет. (Я раптом відчуваю, яке пусте в мене зап’ястя. Я продала годинника Бет, але все гаразд. Тепер у мене є той годинник із зозулею, і ви знаєте, він стає мені дедалі ріднішим.) Я бачу, що вона спантеличена, хоча насправді все дуже просто.

      – Ви можете просто потелефонувати їй і запитати?

      Вона дивиться на мене глибокими синіми очима, лазуровими, як небо над Сицилією, – кольоровими лінзами.

      – Я перевірила її графік. Це не так просто. Ми зазвичай рекомендуємо провести одну чи дві консультації, а потім пацієнти чекають щонайменше зо два тижні, щоб переконатись, що вони не передумали. Що вони все добре обміркували…

      – Угу. Усе гаразд. Я не передумаю.

      – А ще ж операційна; нам потрібно замовити приміщення, медсестру, анестезіолога…

      Дихання в неї свіже, як жуйка з перцевою м’ятою. Коли вона вимовила це слово – «анестезіолог», – це було ніби крок із літака в крижану тундру. Як арктичний бриз. Не хочу навіть думати, чим тхне в мене з рота. (Я наміряюся купити електричну зубну щітку, гарну, як у Амброджо та Бет.) Сподіваюся, що вона не помітила запаху вина. Я досі відчуваю присмак крові відтоді, як упала з унітаза, коли в мене була глибоко розсічена нижня губа. Доведеться говорити з напівзакритим ротом. Куплю «Губбу-Буббу». Я нахиляюся над її столом, так, що опиняюся за кілька сантиметрів від неї.

      Вона кривиться. Та й біс із нею.

      – Скільки?

      – Даруйте?

      – Просто назвіть суму. Скільки потрібно?

      – Ви що, хабаря мені пропонуєте? – перепитує вона.

      Та вона заслуговує на приз.

      – Господи ж ти Боже мій! Я поспішаю. Скільки коштує зробити це сьогодні?

      Я стукаю пальцями по її столику… Стук, стук, стук, стук. О, вийшло схоже на вступ до «Firestarter»[37].

      – Справа дійсно не в грошах.

      Бачу, ми йдемо в глухий кут.

      – Гаразд. Хуй з вами. Піду до когось іншого.

      – Спробуйте доктора Бальдассіні. Через дорогу. Він мені зробив носа, – пропонує вона.

      Я вириваюся з дверей і мчу сходами донизу, під палюче сонце. Арррррр. Це вже не смішно. У мене скоро сонячні опіки будуть. От аби в мене була парасолька СКАЧАТЬ