Чорт зна що. У кігтях Хапуна. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ незвичних обрядів. Ці описи вражаючих диявольських вибриків були надзвичайно популярні і часто переписувалися та розповсюджувалися в народі. Не дарма жартували: «Ми не святі, щоб до нас чорти ходили» (О. Стороженко «Мірошник»).

      У народних оповідках рідко можна натрапити на якусь моторошну історію про чорта. Народ скептично ставився до зображень чорта на іконах і мав про це свою думку: не такий страшний чорт, як його малюють. З цим не погоджувалися давні письменники, чиї описи зовнішності диявола вражають уяву. Поет XVII ст. Климентій Зіновіїв у вірші «О врагу душевнім, яко не таким він є, як іконописці єго зображають» писав:

      Подібно правду люди визнавують:

      Же не такий враг, як єго малюють.

      Але далеко має буть шпетнійший

      І от малярських єще мерзеннійший.

      Бо на малярських можна ся глядіти,

      А на живого трудно б поглядіти.

      Живий чоловік не може єго зріти

      І по смерти, дай Боже, нам не видіти…

      А як хто колись живого справді зріти б хтів,

      То в той же час увидіти не поспів:

      Бо якби враг єму нігті свої показав,

      То він би зі світом сим ся розпрощав.

      Трилітня йому б найшла трясовиця

      І щоденная зі страху огневиця.

      Прето хто б мав живого повидати,

      Треба б конечно от страху вмирати.

      Святиї отці нігдись і видали,

      Тілько же ся їх ніт не ужасали.

      Леч яковостий оних не виділи,

      Да нечистими гади і звірми зріли.

      Єднак же приход їх постерігали

      І хрестом святим пріч їх отгоняли.

      Києво-Печерський Патерик

      Пам’ятка української літератури, в основному складена у ХІ–ХІІІ ст. Патерик – це фактично велика збірка містичних оповідей про появи духів і нечистої сили та про успішну боротьбу з ними подвижників Лаври. Українські письменники неодноразово опрацьовували і розширювали житія, що входили до складу патерика.

      Легенди подаються в перекладі на сучасну мову.

      Про Лаврентія Затвірника

      Брат на ім’я Лаврентій захотів у затвор піти, але святі отці не дозволяли це робити. Сей же Лаврентій пішов до святого Димитрія в Ізяславів монастир і затворився. І задля кріпкого житія дарував йому Господь благодать зцілення.

      І до нього привели якогось біснуватого чоловіка з Києва, але біса з нього молодий затвірник вигнати не зумів, бо ж був той біс вельми лютий, та такий, що дерево, яке б десять чоловіків не підняло, він завиграшки ухопив і закинув далеко. І перебував той біснуватий довгий час незціленим. Врешті повелів затвірник вести його до Печерського монастиря. Тоді біснуватий почав кричати:

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно СКАЧАТЬ