Чорт зна що. У кігтях Хапуна. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ їх усіх у дрижання кинув і десь глухим рокотанням бездонних потайниках загубився. Наточена піна цілими клубами розприскувалася з його пащі, щезників прикривала і собою купала. Молодий щезник відізвався знову:

      – Кожного року складаємо тобі, вожде, звідомлення з цілої нашої праці, ти завжди тільки про Вічну Ватру питаєш. Чому ж не вислухаєш, що в иньших країнах ми зробили?

      – Бо визволитися сам хочу, моя ж воля чи неволя залежна від ударів серця світу. Згасіть Вічну Ватру, розкуйте мої ланцюги і тоді сама робота попливе, що коштує тепер велетенських зусиль. Не дряпанням у нешкідливі для життя місця, але ударами в серце випробовуйте свої сили. Якщо ви його переможете, все иньше згине від самого жаху, як мене розкутого почує земля на своїй шкурі.

      – Що ж маємо робити, щоб Вічну Ватру загасити? Хіба від ґражди до ґражди ходити, весь гуцульський рід губити, щоб між ними і сторожів Вічної Ватри, нащадків Велетів, задусити.

      – На південний схід пріться у своїх прямуваннях і між головицями Білої Ріки і Білої Річки Вічної Ватри шукайте, на долах знайдіть собі помічників та цілого племени не зачіпайте, бо збудите прямого нащадка Велетів, що десь на полонині при роботі нудьгує і своєї власної сили не знає, не чує. Ходіть, робіть, але одного не забувайте: зближається переломова хвилина, коли клятьба лишиться вічною і тоді вже ніяка сила її не зломить. Я ж назавжди лишуся в кайданах. Та заки це станеться, я кину і на нас клятьбу, щоб вас загнати у Преспід і тішитися тут вашим товариством.

      Заступник Арідника зверещав:

      – Вічна Ватра мусить згаснути, хай приказ Вождя висить над нашими головами. Хай гонить він нас батогом і заохочує до діла: за визволення Вождя, за нас усіх, за наше панування над світом.

      Преспід став порожніти, Арідник утішився сильною постановою щезників і своїм реготом товаришив їм далеко поза Тридев’яту Землю.

      ІІ

      Ой, та й плови ж ударили в Красноілі тієї ночі, коли згинув Василь Мартищук-Кринтів, най Бог криє. Зіграли потоки, розпінилися Річки, розкисли болота в жолобах, що кроку не можна було зробити. І хоч який він досвідчений був, а таки втопився у трясовищі. Не було на це ніякого рятунку. На очах людей поринав шух за шухом, якби його щось зі споду тягнуло. Ледве відтягли Юру, його сина, що рвався з грузького берега, щоб дєдика рятувати. Та як тут рятувати, коли навіть голови з-поза гнилого шувару[15] за хвилину вже не видно було.

      – Щезники затягли, – переконано говорили в селі. Всі свідки того страшного випадку присягали, що чули бісівський регіт у болоті і в довколишніх лісах.

      – Ой, біда нас буде шукати, як вже причка[16] навіть мольфареві сталася, – ворожили старі діди. – Та ж Мартищук таку путерію мав, що дотепер ніщо до нього приступу не мало. Ой, біда буде, біда!

      І дійсно нещастя зловилося родини Мартищуків. З туги за чоловіком переставилася і Параска Мартищучка, а Юра, чотирнадцятилітній хлопець лишився СКАЧАТЬ