Чорт зна що. Запропаща душа. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ добра людського, і самі люди не раз топилися. За якийсь час мусив град зостатися пустинею без людей, а чорт став панувати в ньому.

      Ганна Барвінок

      Справжнє прізвище – Олександра Білозерська-Куліш. Народилася 23.IV.1828 р. на хуторі Мотронівка біля Борзни на Чернігівщині. Вчилася в приватних пансіонах. Підтримувала дружні контакти з Т. Шевченком, залишила про нього спогади. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства виїхала до Тули, куди був засланий її чоловік П. Куліш, з 1854 р. жила в Петербурзі, а з 1883 р. оселилася в Мотронівці. Літературну діяльність почала 1858 р., перші твори опублікувала в альманасі «Хата» і журналі «Основа», згодом друкувалася в «Киевской старине», альманахах «Руська хата», «Рада», «Перший вінок», «Наша доля». Померла 23.VI (6.VII) 1911 р. на хуторі Мотронівка.

      Барвінок орієнтувалася на «стенографічне» змалювання селян і побуту, добре знала сільські звичаї і фольклор, записала чимало народних пісень, створила на їхній основі ряд оповідань.

      На тему чортів написала кілька казок, зокрема «Казку про орла, про чорта і про чортову дочку». Казка «Чорт у крепацтві» публікується за виданням: Ганна Барвінок. Оповідання з народних уст. К., 1902.

      Чорт у крепацтві

      Був собі дід богоугодний, – такий, бачте, що ні пів слова не збреше й нікого й на волосину не скривдить. І була в того діда баба, та й преєхидна! Не дав їм Бог замолоду діток, дак їсть його баба та й їсть! Вже з того діда зосталось не більше снасти, як на малу дитину: усього з’їла. А його Бог якось-таки держить на світі. Зовсім ід землі похилився, а Бог його держить. І діло він робить, і пахарства не кидається. Сказано – сила Божа в немоці звертується.

      От бабі й нудно: чого сей дід на світі живе! «Покину песького діда!» – думає собі, та й покинула. До сусідки впросилась, до такої ж як сама, яги, аби хоч сим свого старого збагнітувати. Бачить тоді бідолаха, що зовсім лихо. Пішов до церкви. «Помолюсь, – думає, – Господеві: як він звелить мені горювати на старості літ моїх, так горюватиму».

      А жив той дід богоугодний на одшибі за греблею. Гребля предовга, а ще на провесні грязь придалась. Важко було тімасі плентатись до церкви. «Та вже, – мислить собі, – якось доплентаюсь». Ще й до вутрені не дзвонили (а се було в неділю), ще тільки що почали з села овечат на первий ряст ізганяти. Дід заздалегоди піднявсь, паличку взяв, шкандибає.

      А чорт саме тоді притаївся під греблею, щоб звести парубка з дівчиною. Був парубійко в тому селі убогий, да такий же то нетяга, що ніхто не хоче за його заміж йти. А село багате: все господарі самі живуть, то їм про приймака хоч й не кажи. Було ж і дівча-сиротятко, що ні батька, ні матери не знало, дак багатирські хлопці на неї й не дивляться. От і полюбилася бідота одно одного. Та що ж? Як їм побратись? Де жити? Хто їх у двір із дітворою прийме? Чорт і думає: «Постойте ж, я вас під вербою без попа одружу, та й розплоджу з вас ціле кодло старчат!»

      Парубок був у хазяїна за наймита, а дівчина в другого хазяїна за наймичку. От і повиганяли вони овечат раніш усіх, щоб не прилюдно побачитись. Чортяка аж усміхається, як то він піддасть їм обом весняного СКАЧАТЬ