Місячна долина. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ собі його з проділом у волоссі, – призналася Мері, боязко здригаючись від власної відваги, – В нього не може бути проділу. Це було б кумедно.

      – А знаєш того маленького, зморщеного мексиканця, що продає різні дротяні вироби? – спитала Сексон. – Кожна така штучка має свій секрет. Ну, то бог чомусь завжди нагадує мені того крамаря.

      Мері щиро засміялась.

      – Ну й кумедія! Таким я собі його ніколи не уявляла. Як це ти вигадала таке?

      – Бачиш, він, як отой мексиканчик, увесь час наче тільки те й робить, що розносить свої головоломки й кожного наділяє ними, – а люди витрачають усе своє життя, щоб добрати, в чому там річ. І всі метикують над ними. А ось я не можу розв’язати своєї головоломки. Я не знаю, звідки почати. Он поглянь на ту головоломку, що він завдав її Сарі. А сама Сара, бач, сплутана з Томовою і тільки заважає йому. А всі їхні головоломки, і твоя теж, сплутані з моєю. Ніяк не розплутаєш.

      – Воно, либонь, з головоломками і справді так, – погодилася Мері, – але бог таки не схожий на того жовтого мексиканця. З цим я не згодна. Бог ні на кого не схожий.

      Згадай, на стіні будинку Армії спасіння написано: «Бог – це дух».

      – То якраз одна з найморочливіших його головоломок, їй-богу, бо ніхто не знає, що таке дух.

      – Ай правда, – Мері аж здригнулася, згадавши щось страшне. – Коли я пробую думати про бога, як про духа, – мені чомусь ввижається Ген Міллер: пам’ятаєш, як він закутався колись у простирало й погнався за нами, дівчатами. Ми не впізнали його й мало не пропали зі страху. Мала Мегі Мерфі на смерть зомліла, а Біетріс Перальта спіткнулася й страшенно подряпала собі обличчя. Відтоді, коли я не подумаю про духа, мені все ввижається біле простирало, що ганяє в темноті. Ось так само й бог не схожий на мексиканця і не розчісує на проділ волосся.

      З павільйону залунали перші акорди оркестру, і дівчата зірвалися на рівні ноги.

      – Ходімо, протанцюємо кілька танців, доки перекусювати, – запропонувала Мері. – А тоді вже з полудня й усі хлопці надійдуть. Більшість із них скупердяги – не приходять загодя, аби не кликати своїх приятельок на обід. Але Берт не такий, – він грошей не шкодує; так само й Біллі. Відбиймо їх у інших дівчат, і тоді вони покличуть нас до ресторану й добре почастують. Ходім мерщій, Сексон!

      Тим часом у павільйоні танцювало ще небагато пар, і в першому вальсі дівчата закружляли одна з одною.

      – А ось і Берт, – прошепотіла Сексон, коли вони провальсували вдруге.

      – Не звертай на них уваги, – пошепки відказала Мері. – Танцюймо собі. Хай вони не думають, що ми бігаємо за ними.

      Але Сексон помітила, як зашарілися щоки в подруги, і почула, як пришвидшився її віддих.

      – А ти бачила того другого? – спиталася Мері, переводячи Сексон у танці аж на протилежний кінець павільйону. – Це ж і є Біллі Робертс. Берт казав, що він прийде. Той запросить тебе на обід, а Берт запросить мене. Ото буде чудово, побачиш! Ой, коли б тільки музика не перестала грати, доки ми дотанцюємо СКАЧАТЬ