Загадкова історія Бенджаміна Баттона. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

      – Ти брешеш! Ти самозванець!

      Старець втомлено звернувся до медсестри:

      – Ось так вітають новонародженого, – поскаржився слабким голосом. – Чому б вам не сказати йому, що він помиляється?

      – Ви помиляєтеся, містере Баттон, – суворо сказала медсестра. – Це – ваша дитина, і ви повинні змиритися з цим. Ми просимо вас забрати його додому, коли це буде можливо – краще найближчими днями.

      – Додому? – перепитав містер Баттон недовірливо.

      – Так, ми ж не можемо тримати його тут. Ми справді не можемо, розумієте?

      – Радий це чути, – проскиглив старець. – Це смішне місце зовсім не підходить для новонародженого, який звик перебувати в тиші. З цими стогонами й криками я не можу й ока зімкнути. Я попросив щось поїсти, – тут його голос піднявся до верескливих ноток протесту, – а вони принесли мені пляшку з молоком!

      Містер Баттон опустився на крісло поруч із сином й прикрив обличчя руками.

      – Святі небеса! – пробурмотів голосом, повного надмірного жаху. – Що скажуть люди? Що мені робити?

      – Ви маєте забрати його додому, – наполягала сестра. – Негайно!

      Гротескна картина з жахливою точністю постала в уяві змарнілого чоловіка – картина того, як він проходить переповненими вулицями разом із такою жахливою істотою, що волочиться біля нього.

      – Я не можу, я не можу, – простогнав він.

      Люди його зупинятимуть, і що він їм скаже? Він має познайомити їх із цим старцем:

      – Це мій син, що народився сьогодні зранку.

      І потім сивий чоловічок натягне своє покривало на себе, і вони шкандибатимуть, важко проходитимуть повз галасливі крамниці, ринок із рабами, – на хвильку містер Баттон пристрасно забажав, аби його син був чорним, – проходитимуть повз розкішні будинки-резиденції, повз будинок для престарілих…

      – Ну ж бо! Опануйте себе, – наказала медсестра.

      – Слухайте, – проголосив раптом старець, – якщо ви думаєте, що я піду додому в цій ковдрі, то ви цілковито помиляєтеся.

      – Малята завжди окутані ковдрами.

      З навмисним шурхотінням старець дістав малу білу сорочечку.

      – Дивіться, – він говорив тремтячим голосом. – Ось це вони приготували для мене.

      – Малята завжди таке носять, – відказала буденним тоном медсестра.

      – Добре, – сказав старець, – цей малюк постане голим перед вами через дві хвилини. Ця ковдра свербить. Врешті, могли б окутати мене простирадлом.

      – Зачекай! Зачекай! – швидко сказав містер Баттон. Він обернувся до медсестри. – Що мені робити?

      – Йдіть у місто та купіть вашому синові якийсь одяг.

      Голос сина містера Баттона йшов за ним вниз до холу.

      – І тростину мені, тату. Я хочу мати тростину.

      Містер Баттон дико зачинив за собою двері.

      2.

СКАЧАТЬ