Шльондра. Марта Брижак

Чтение книги онлайн.

      – Можеш мені й далі не довіряти, але хто цей хлопець – не знає ніхто. Навіть я. Вона ні з ким його не знайомила, а після всього – він щез. Навіть на похороні були тільки свої, жодного стороннього. Думаєш, я не намагався вирахувати, хто це? Але безрезультатно. Можливо, саме він і їхні стосунки могли стати ключовою обставиною в цій історії. В ньому і вся розв’язка, але вже пройшло три роки, і досі ніхто не знає хто це. Тепер у мене інші проблеми, і я не хочу в цьому бабратися.

      – Чому ти досі не розповів мені про її щоденник?

      – Який щоденник? – він заметушився.

      – Та добре, перестань грати. Маріанна тебе здала.

      – От сучка. Та там нічого нема.

      – Ти що – його так уважно прочитав?

      – Нє… Почав читати й кинув. Але я зрозумів одне – усе це погано пахне. Уся ця історія з нею. Вона надіслала мені того щоденника перед смертю. Там були вирвані сторінки. Я хотів його спочатку спалити. А потім подумав, що ще встигну. Нехай полежить у мене. Але я не збираюся його нікому давати читати.

      – Я хочу довідатися, кому вона ще телефонувала, окрім тебе.

      – Блін, ти мене задрала. Я хочу про неї забути! Розумієш? Забути!

      – Яке на диво одностайне бажання! У тебе з’явився чудовий вихід: даєш мені щоденника і – пірнаєш у нірвану забуття.

      Він якусь хвилину дивився на мене погаслим зором, врешті зник і повернувся з блокнотом.

      – Якщо ти справді так хочеш влізти глибше… – сказав, простягаючи мені, – то бери. Але там нічого цікавого, та й почерк такий…

      8

      Я надто мало читаю. За свої шістнадцять вона просто проковтнула цілу купу різноманітної літератури. Не те, що я. Просто соромно. Хоча, я також прочитала всі книжки Любка Дереша, як і вона, і так, музика «Скрябіна» для нас обох мала важливе значення, але будучи такою як я – вона знала більше. Вона була розумною і дитячою водночас. Вона любила плакати й мовчати, їй бракувало спілкування і розуміння. Вона, як і я, радше б жила самотністю. Мені почало здаватися, що той внутрішній світ, який у мені, був ідентичним з її світом. Але тепер мертвим. У щоденнику вона згадувала щось про хлопця на ім’я Олексій, який допомагав їй розрадитися, давав читати хороші книжки й не шкодував на неї свого часу. Мені чомусь здалося, судячи з її слів, що він таки кохав її, не давав завчасно згаснути й був опорою.

      «Сльози зараз, коли я це пишу. Відчуваю гостру потребу з кимсь поговорити, сидячи десь, серед високих гір, на березі річки чи озера, впершись спиною до спини співрозмовника. Анітрохи не хочеться сидіти в цій темній кімнаті, відчувати когось…».

      Постійний сум і брак спілкування – це те, що я знайшла в її щоденнику. Звичайно, про свої таємні захоплення вона б нікому й не розповіла, навіть не написала б у щоденнику. Ні в чому не можна бути впевненим, навіть, якщо це «щось» викликає довіру. Звісно, вона остерігалася того, що щоденник можуть знайти батьки, тому СКАЧАТЬ