Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а посилки так довго йдуть, одним словом, що можна буде – зробіть… Добре?

      На днях висилаю Вам одно своє велике оповідання – друкувати треба без підпису, а може Ви прочитаєте і зовсім його не будете друкувати – якась вийшла гола, розхристана, мужицька правда… автору моторошно»[3].

      У листуванні Г. Косинки із В. Винниченком були непорозуміння через пошту. Наприклад, у листі від 20 січня 1927 р. Г. Косинка повідомляє про одержання листа із Франції від 21 грудня 1926 р., але при цьому додає, що його листа «паризька пошта чомусь повернула назад – причина: «не знайшли адресата». На нашу думку, більше непорозумінь виникали через органи ДПУ, які, перлюструючи не лише внутрішнє, а, особливо, закордонне листування, вносило плутанину і не дбало про одержання послань кореспондентів. Але навіть із того, що збереглося в закордонному архіві В. Винниченка та в справі-формулярі Г. Косинки, маємо хоч якийсь невеличкий обсяг епістолярної спадщини письменника. Саме в ній ми знаходимо хоч якусь інформацію про обставини, в яких доводилося творити молодому прозаїку: «Надіслати свої нові праці не можу – недруковані… У Вас є мій дорібок за якихось 5–6 років (не праці моєї, а “злиденного” писання за найстрашніших умов людини); останні оповідання “Політика”, “Циркуль”, “Мати”, чи зробив я хоч невеличкий прогрес, коли порівняти ці твори з опов[іданнями] з книги “На золотих богів”»? (лист від 21 лютого 1927 р.)[4]. У цьому ж листі Г. Косинка дає високу оцінку оповіданню «Камінний хрест» Стефаника про «біль мужицької голоти», «що ніякого просвітку нам не має», а Винниченко дає надію: «ми, мовляв, молода нація, ми – дужі»[5].

      Щоб полегшити роботу перлюстраторам свого листування, Г. Косинка посилає поштові листівки: «Так, довгого листа я не одержав, а коротенький, як бачите, дійшов… Сором: хвастаєте Європою, а вона навіть листів адресатам не може доставляти!» (листівка від 17 січня 1928 р.)[6].

      У Празі за редакцією Микити Шаповала 1923 р. продовжує виходити, але вже щомісячний суспільно-літературний журнал «Нова Україна» (1922 р. виходив як двотижневик), де почали друкуватися твори молодих письменників із підрадянської України – Г. Косинка, В. Підмогильний, Т. Осьмачка, М. Івченко та ін.). Серед кількох співредакторів цього журналу був і В. Винниченко, з яким найактивніше починає листуватися Г. Косинка.

      26 квітня 1923 р. В. Винниченко записав у своєму щоденнику: «Одержав листа з України від Гр. Косинки. Він – “неблагонадійний”. Заявляє про свою приналежність до мого літературного напряму, називаючи себе моїм учеником. Посилає книжечку оповідань “На золотих богів”. Дійсно, в ній дуже помітний мій вплив, аж до манери деяких ліричних висловлень, звернень до читача і т. п. Просить допомогти харчовими посилками»[7].

      А в записі від 7 травня 1923 р. В. Винниченко фіксує про постанову Комітету допомоги голодуючим України: надіслати «посилки Косинці, Підмогильному та іншим». Запис від 12 травня – про «лист до Косинки (через Ірчана)». 17 серпня 1923 р. – про лист Баб’юку СКАЧАТЬ