Листи до Мілени. Лист батькові. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

      – Усе, більше писати не можу, пояснювати – теж, хоча я щойно взявся описувати духовну хворобу і збирався навести інші причини, з яких не можу приїхати, – прийшла телеграма: «Відносно зустрічі Карлсбаді прошу письмового повідомлення». Зізнаюся, коли я її розкривав, вона зробила жахливе обличчя, хоча за нею стоїть найсамовідданіше, найтихіше, найскромніше створіння і хоча все, власне, бере початок у моїх власних намірах. Зараз мені цього не пояснити, адже не можу ж я посилатися на опис хвороби. Ясно поки одне: в понеділок я звідси їду; часом я дивлюся на телеграму і не здолаю до пуття її прочитати, в ній немов присутній тайнопис, який стирає верхні письмена і каже: їдь через Відень! – очевидний наказ, але без остраху наказів. Я цього не зроблю, навіть на найпозверховіший погляд безглуздо – їхати не короткою дорогою через Мюнхен, а вдвічі довшою через Лінц, та ще й роблячи гак через Відень. Роблю пробу: горобець на балконі чекає, що я кину йому хліб зі столу на балкон, натомість я кидаю хліб біля себе, в середині кімнати, на підлогу. Він лишається зовні і бачить у напівтемряві свою улюблену їжу, яка неймовірно його притягує, він стріпується, він уже скоріше тут, ніж там, але тут темрява, а з хлібом я, таємна сила. А проте він перескакує через поріг, робить іще стрибок інший, на більше не наважується, раптово лякається і летить геть. Але які сили ховаються в цій непоказній пташці – трохи згодом горобець знову тут, вивчає обстановку, я підсипаю ще крихт, щоб полегшити йому справу, і – якби я не злякав його навмисно-ненавмисно (так діє таємна міць) непримітним рухом – він доскочив би собі хліба.

      Що ж, у кінці червня моя відпустка добігає кінця, і для переходу – до того ж тут уже стає занадто спекотно, що, втім, саме по собі мені б і не завадило, – я хочу пожити ще де-інде за містом. Вона теж збиралася приїхати, і ми там зустрінемося, я залишуся там на кілька днів і, можливо, проведу ще кілька днів із батьками в Константинсбаді,[22] а потім поїду в Прагу; розважаючи над цими поїздками і порівнюючи їх зі станом моєї голови, я відчуваю щось таке, як, напевно, Наполеон, якби він, накидаючи плани російської кампанії, заздалегідь точно знав її результат.

      Під той час, коли від Вас прийшов перший лист, по-моєму, це було незадовго до запланованого весілля (плани якого, наприклад, були цілком і повністю справою моїх рук), я зрадів і показав його їй. Згодом – ні, досить, ні слова більше, і цей лист я не рватиму, звички в нас подібні, тільки у мене під рукою немає печі, і я, майже жахаючись, думаю, що цілком міг послати на зворотному боці такого розпочатого листа записку тій дівчині.

      Але це несуттєво, я і без телеграми не зміг би приїхати до Відня, навпаки, телеграма – це швидше аргумент на користь поїздки. Я напевно не приїду, а якщо все-таки – цього не станеться – раптом, собі на жах, опинюся в Відні, мені знадобляться не сніданок і не вечеря, а скоріше ноші, щоб ненадовго на них прилягти.

СКАЧАТЬ