Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog). Джером К. Джером

Чтение книги онлайн.

      In the present instance, we all talked as if we were going to have a long swim every morning. George said it was so pleasant to wake up in the boat in the fresh morning, and plunge into the limpid river. Harris said there was nothing like a swim before breakfast to give you an appetite. He said it always gave him an appetite. George said that if it was going to make Harris eat more than Harris ordinarily ate, then he should protest against Harris having a bath at all.

      He said there would be quite enough hard work in towing sufficient food for Harris up against stream, as it was.

      I urged upon George, however, how much pleasanter it would be to have Harris clean and fresh about the boat, even if we did have to take a few more hundred-weight of provisions; and he got to see it in my light, and withdrew his opposition to Harris’s bath.

      Agreed, finally, that we should take three bath towels, so as not to keep each other waiting.

      For clothes, George said two suits of flannel would be sufficient, as we could wash them ourselves, in the river, when they got dirty. We asked him if he had ever tried washing flannels in the river, and he replied: “No, not exactly himself like; but he knew some fellows who had, and it was easy enough;” and Harris and I were weak enough to fancy he knew what he was talking about, and that three respectable young men, without position or influence, and with no experience in washing, could really clean their own shirts and trousers in the river Thames with a bit of soap.

      We were to learn in the days to come, when it was too late, that George was a miserable impostor who could evidently have known nothing whatever about the matter. If you had seen these clothes after – but, as the shilling shockers say, we anticipate.

      George impressed upon us to take a change of underthings and plenty of socks, in case we got upset and wanted a change; also plenty of handkerchiefs, as they would do to wipe things, and a pair of leather boots as well as our boating shoes, as we should want them if we got upset.

      Розділ третій

      Отже, наступного вечора ми зібралися знову, щоб обговорити все до кінця. Гарріс сказав:

      – Ну, насамперед треба вирішити, що нам брати в дорогу. Дж.2, ти візьми аркуш паперу, записуватимеш, а ти, Джордже, принеси прейскурант продуктової крамниці, а мені хто-небудь дайте олівця, і я складу вам список.

      Це типова Гаррісова манера: він завжди готовий узяти всякий тягар на свої плечі, а потім перекласти на чужі.

      Цим він завжди нагадує мені мого покійного дядька Поджера. Ви зроду не бачили такої метушні в домі, як бувала тоді, коли дядечко Поджер брався зробити якесь діло. От, скажімо, принесли від столяра вставлену в раму картину й поставили у їдальні; треба її десь повісити. Тітуся Поджер питає в дядька, що робити з картиною, і дядько відповідає:

      – Полиште це діло на мене. Ніхто про неї не думайте і не турбуйтеся. Я сам усе зроблю.

      Тоді скидає піджак і береться до діла. Насамперед посилає покоївку купити на півшилінга цвяхів, тоді котрогось із хлопців навздогін за нею – сказати, яких завбільшки; і так, почавши із цього, помалу сколотить і запряже в роботу всіх у домі.

      – Принеси-но молоток, Віллі! – гукає він. – А ти, Томе, лінійку. І ще мені треба драбинки, і табуретку теж принесіть! Ти, Джиме, збігай до містера Гоглза й скажи йому: «Тато кланяється й питає, чи вже полегшало вам із ногою. І чи не позичите ви йому ватерпас?» Ти, Маріє, не заходь нікуди, бо ж треба буде, щоб хтось мені світло подержав. А як вернеться те дівчисько, нехай сходить ще раз, купить шворки, на чому вішати. Томе! Де ж Том? Томе, йди сюди, ти будеш потрібен. Подаси мені картину.

      Потім дядько піднімає картину і впускає її. Картина випадає з рами, дядько намагається врятувати скло, розрізує собі руку й бігає по кімнаті, шукаючи носовичка. Знайти його він ніяк не може, бо носовичок лежить у кишені піджака, якого вій щойно скинув, а де поклав – не пам’ятає, і всій родині доводиться покинути розшуки інструментів для нього й шукати піджак, а дядько метушиться по кімнаті й заважає всім:

      – Невже ніхто в цілому домі не знає, де мій піджак? Зроду ще не бачив такої безголової компанії, слово честі, не бачив. Шестеро вас – і не можете знайти піджака, хоч я його лише п’ять хвилин як скинув! Таких, як ви, мабуть…

      Тоді підхоплюється і, побачивши, що сам сидів на своєму піджаку, вигукує:

      – Годі, СКАЧАТЬ