Американська трагедія. Книга 2. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що працювали багром, – Джон Поль, лісоруб – витяг з води Роберту, зачепивши гаком її плаття; на обличчі у ней – біля рота, біля носа, над правим оком і під ним – чітко проступали сліди ударів, і всім присутнім це зразу здалось підозрілим. Джон Поль, який разом з Джо Райнером, що сидів на веслах, витяг її з води, глянувши на неї, скрикнув:

      – Ах ти, бідолашна! Легенька, як пір’їнка! Не зрозумію навіть, як це вона могла потонути.

      Він перегнувся через борт і, підхопивши Роберту своїми міцними руками, втяг її, мокру і бездиханну, в човен; тимчасом його товариші подали знак іншим човнярам, і ті швидко припливли.

      Відкинувши вбік довге густе каштанове волосся дівчини, яке було сплутане водою і закривало її обличчя, Джон додав:

      – Оце так диво! Глянь, Джо! Схоже на те, ніби дівчинку чимсь ударили! Дивись-но!

      Незабаром усі лісоруби і постояльці готелю, підпливши на човнах, почали розглядати синці на обличчі Робер-ти. І тільки-но її тіло повезли на північ, до човнярської станції, а на озері відновились розшуки тіла її супутника, почулися здогадки: «Щось тут не гаразд… Синці… і взагалі… І як це човен міг перекинутися в такий тихий день?». «Зараз побачимо, чи є там хто-небудь на дні…». А коли тривалі розшуки ні до чого не привели, всі остаточно вирішили, що трупа чоловіка на дні, мабуть, немає і не було, – страшна, хвилююча думка…

      Далі в розмові між провідником, який привіз Клайда і Роберту зі станції, і хазяями готелів на Біг-Бітерні і на озері Грасс було встановлено: 1) що потонула дівчина залишила свій чемодан на станції Ган-Лодж, тоді як Клі-форд Голден узяв чемодан з собою; 2) що була підозріла суперечність між записами в готелі на озері Грасс і на Біг-Бітерні: в одному – Карл Грехем, в другому – Клі-форд Голден, хоча, судячи із зовнішнього вигляду (в чому пересвідчились хазяї обох готелів після ретельного обговорення), це була, безперечно, та сама особа; 3) що названий Кліфорд Голден або Карл Грехем питав у провідника, який віз його на Біг-Бітерн, чи багато в цей день людей на озері. Після цього невиразні підозри перейшли в цілковиту впевненість, що тут щось не гаразд. Навряд чи залишались будь-які сумніви відносно цього.

      Коли приїхав слідчий Хейт, йому негайно дали зрозуміти, що жителі північних лісів глибоко схвильовані подією і впевнені в справедливості своїх підозр. Вони гадають, що тіла Кліфорда Голдена або Карла Грехема ніколи і не було на дні озера. І Хейт, оглянувши тіло невідомої дівчини, яке обережно поклали на койку в будиночку при човнярській станції, і побачивши, що потонула – молода і вродлива, був теж дивно схвильований – не тільки її зовнішністю, але і всією атмосферою, насиченою підозрами. Більше того, повернувшись в контору готелю і прочитавши лист, знайдений у кишені пальта Роберти, він остаточно пройнявся сумними підозрами, бо прочитав таке:

      «Озеро Грасс, штат Нью-Йорк, 8 липня

      Дорога мамусю!

      Ми тепер, тут і маємо повінчатись, але це я пишу тільки для тебе. Будь ласка, не показуй мій лист татові і взагалі нікому, бо це поки СКАЧАТЬ