Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

      – Дивно.

      – Чому?

      – Тому що тепер усі чоловіки уміють.

      – У мене не було часу навчитися цієї гри. Граю тільки у більярд.

      – Так? Це цікаво. Розкажіть… Пробачте, – раптом кинула Кася і побігла до клумби.

      Дизма зупинився, не знаючи, що робити, але Кася незабаром повернулася з кількома стеблами пахучого тютюну в руках. Вже здалеку відчувався пряний аромат. Кася піднесла їх до обличчя Никодима. Він, думаючи, що квіти призначені йому, почервонів і простягнув руку.

      – О ні, це не для вас. Понюхайте. Чарівно, чи не так?

      – Звичайно, пахнуть гарно, – відповів Никодим зніяковіло.

      – Ви, напевно, мусите бути зарозумілим.

      – Я? Чому? – щиро здивувався він.

      – Ну, бо вам здалося, що ці квіти призначені для вас. Мабуть, частенько отримуєте квіти від жінок?

      Дизма, який від жодної жінки ніколи квітів не отримував, про всяк випадок відповів:

      – Буває.

      – Ймовірно, серед столичного бомонду ви маєте репутацію сильної людини.

      – Я?

      – Батько говорив. Втім, справді, ви схожі на… Так ви граєте в більярд?

      – З дитинства, – відповів Дизма, згадавши маленький прокурений більярдний зал в цукерні Аронсона в Лискові.

      – У нас вдома теж є більярд, але грати ніхто не вміє. Я із задоволенням повчуся, якщо знайдете трохи часу.

      – Ви, пані? – здивувався Дизма. – Ніколи не бачив, щоб жінка грала в більярд. – Це ж це чоловіча гра.

      – Я якраз люблю чоловічі ігри. Так навчите мене?

      – Із задоволенням.

      – Можемо почати хоч зараз.

      – Ні, – заперечив Дизма, – сьогодні у мене багато роботи. Потрібно розібратися в конторських книгах і рахунках.

      – Гм… ви не надто люб’язні. Але це у вашому характері.

      – Це добре чи погано? – ризикнув запитати Никодим.

      – Що? – холодно відгукнулася Кася.

      – Те, що у мене такий характер?

      – Знаєте… Буду відверта. Я люблю мати справу з людьми, які чогось варті, але щоб вони не нагадували тата. Тож наперед хотіла б зазначити, гм… з’ясувати, що… Ви не будете гніватись за відвертість?..

      – Боже борони!

      – Втім, це не моя справа.

      – Не розумію.

      – Ви любите ставити крапки над «і»?

      – Що?

      – Я бачу, ви теж любите ясність. Дуже добре. Так от: якщо я буду до вас доброзичливою, то не робіть з цього занадто далекоглядних висновків. Іншими словами, квітів від мене не чекайте.

      Нарешті він зрозумів, до чого вона хилила, і розсміявся.

      – Я на це зовсім не розраховував.

      – Чудово. Найкраще, коли питання ставляться чітко.

      Чомусь відчув, що це його зачепило, СКАЧАТЬ