Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ краще. Зрештою, такий підхід можна зрозуміти. У Радянському Союзі (особливо в період «розвинутого соціалізму») все російське і російськомовне мало виглядати краще від культурної продукції інших народів «соціалістичної вітчизни».

      Згадана «Історія УРСР» була радянським гранд-наративом історії України. Тут подавався «марксистсько-ленінський погляд» на події минулого, де головний акцент робився на соціально-економічних процесах і класовій боротьбі. Також велика увага приділялася проявам «дружби українського й російського народів», прагненню українського народу приєднатися до братів-росіян.

      У такій схемі історії Сагайдачному не могло бути приділено багато уваги. Переважно говориться про його боротьбу проти турків. Буквально одним абзацом йшлося про здобуття ним Кафи в 1616 р. Висловлювалася думка, що це, мабуть, був найбільший морський похід козаків. «… козацький флот, – зазначається у цьому виданні, – під проводом гетьмана Сагайдачного здобув і спалив цю турецьку твердиню, символ панування Османської Порти на північному узбережжі Чорного моря, і визволив з полону кілька тисяч бранців»96.

      Далі в цій роботі спеціально підкреслюється, що Сагайдачний відстоював інтереси козацької старшини й нехтував, відповідно, інтереси народних мас, «жив у згоді з панами». За це й козацькі низи скинули його з гетьманського становища, обравши на його місце Якова Бородавку.

      Цікавою була логіка радянських істориків, які сповідували класовий підхід. Якщо співпраця Сагайдачного з владою Речі Посполитої – це негатив, то така ж співпраця з московською владою – позитив. Словом, доводилося відступати від класового підходу, коли поставало питання інтересів Росії.

      Звісно, про похід козаків, очолюваних Сагайдачним, на землі Московії в 1618 р. мова не йшла. Зате говорилося, що козацький гетьман у 1620 р. послав у Москву делегацію на чолі з Петром Одинцем. Козаки, мовляв, виявили бажання служити московському царю. Натомість, цар обдарував козаків грішми, дорогим одягом, а Сагайдачному послав грамоту. Цей факт трактувався позитивно в контексті питання про «російсько-українську дружбу»97.

      В «Історії УРСР» звертається увага, що Сагайдачний зі своїми козаками охороняв єрусалимського патріарха Феофана, який відновив православну ієрархію Київської митрополії. Говориться й про те, що гетьман «разом з усім реєстровим військом вступив у Київське братство». Однак цікаво, як трактується в роботі ця подія. «Таким чином, – читаємо в ній, – реєстрова старшина прагнула зміцнити союз із православною церквою, а також із заможним міщанством, представленим братствами. В очах реєстрової верхівки це було важливою передумовою для зміцнення свого становища в Наддніпрянщині, з одного боку, і для боротьби з грізним антифеодальним рухом, на чолі якого стояв гетьман Бородавка, – з другого»98. До речі, в «Історії УРСР» дається зрозуміти, що в той час існувало в українських СКАЧАТЬ