Щасливий принц. Оскар Уайльд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – Як добре, що ти звернувся до мене! Я зараз піду, тільки дай мені ліхтаря, щоб я не впав у якийсь рівчак, – ніч така темна!

      – Вибач, друже, – відповів Мірошник, – але цей ліхтар зовсім новий, і буде шкода, коли з ним щось станеться.

      – Ну, то пусте, обійдуся без ліхтаря, – вигукнув малий Ганс, нап’яв кожуха і теплу червону шапку, пов’язав на шию шарфа і вибіг надвір.

      Яка то була страшна ніч! Надворі було темно, аж чорно, і Ганс ледве бачив дорогу в темряві, а лютий вітер збивав його з ніг. Проте він відважно рушив уперед і за три години вже стукав у двері лікаревого будинку.

      – Хто там? – спитав лікар, визирнувши з вікна спальні.

      – Це я, лікарю, малий Ганс!

      – Що тобі треба, малий Гансе?

      – Мірошниченко упав з драбини і забився, і Мірошник просить вас негайно прийти.

      – Еге, он воно що!

      Лікар наказав осідлати йому коня, взув високі чоботи, взяв ліхтаря і спустився вниз. Він поїхав верхи до будинку Мірошника, а малий Ганс поплентався слідом.

      А буря розходилася ще дужче, дощ лив як з відра, малий Ганс не розбирав дороги і відстав від лікаря. Врешті-решт він заблукав і втрапив у болото, у страшну драговину, де були глибокі провалля. Там малий Ганс і втонув. Наступного дня пастухи витягли його тіло з ями, повної води, і принесли до села.

      На похорон прийшли всі селяни, бо вони любили малого Ганса. А розпоряджався на похороні не хто інший, як Мірошник.

      – Я ж був його найкращим другом, – говорив Мірошник, – тому по справедливості візьму на себе цей почесний обов’язок.

      І він, з голови до п’ят вбраний у чорне, йшов на чолі поховальної процесії і щомить витирав очі великою хусткою.

      – Смерть малого Ганса – велика втрата для нас усіх, – сказав сільський коваль після похорону, коли всі, сидячи в затишній корчмі, пили запашне вино і їли солодкі коржики.

      – Так, це велика втрата, особливо для мене, – відповів Мірошник. – Я ж зібрався був подарувати йому свого візка, а тепер не знаю, куди його подіти. У мене вдома він якось не до ладу, а продати його – то за такий мотлох і гроша не дадуть. Віднині я більш нічого нікому не даруватиму. Ці благородні вчинки, вони завжди тобі боком вилазять!

      – Ну, а що далі? – спитав Водяний Пацюк після довгої мовчанки.

      – Це все, – відповіла Коноплянка.

      – А що сталося з Мірошником? – наполягав Пацюк.

      – О, цього я не знаю, – сказала Коноплянка, – і, по правді кажучи, мене це аж ніяк не цікавить.

      – От і видно, яка у вас черства вдача, – обурено мовив Пацюк.

      – Боюся, ви не зрозуміли моралі цієї історії, – зауважила Коноплянка.

      – Чого я не зрозумів?! – заверещав Пацюк.

      – Моралі.

      – То це була історія з мораллю?!

      – Так, звичайно, – відповіла Коноплянка.

      – Он воно що! – розлючено вигукнув Пацюк. – Думаю, ви повинні були СКАЧАТЬ