Щасливий принц. Оскар Уайльд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мусив сісти перепочити. А потім він зібрався на силі, знову рушив уперед і врешті-решт доплентав до ярмаркової площі. Там йому пощастило продати борошно за добру ціну, і він мерщій поспішив додому, поки не стемніло, бо остерігався розбійників.

      – Ох і важкий день у мене видався, – мовив Ганс сам до себе, лягаючи спати. – І все ж як добре, що я не відмовив Мірошникові, адже він мій найкращий друг, та ще й візка мені подарує!

      Вранці Мірошник прийшов забрати виручку за борошно, а малий Ганс учора так натомився, що досі лежав у ліжку.

      – Ну, ти й ледацюга! – сказав Мірошник. – Я збираюся подарувати йому свого візка, а він тут розлежується! Лінощі – то великий гріх, і мені не потрібні друзі-ледарі. Не ображайся, що я говорю отак напрямки. Я б не заводив цієї розмови, якби ти не був моїм другом. Та яка користь від дружби, коли не можна говорити відверто? Казати приємні речі, лестити та догоджати може будь-хто. На те й друзі – щоб говорити гірку правду у вічі, не боячись образити! І справжній друг завжди так робить – бо знає, що чинить добро.

      – Так, мені дуже шкода, – засоромлено мовив Ганс, протер очі й скинув з голови нічний ковпак. – Але я так втомився, що вирішив трохи полежати в ліжку і послухати, як співають пташки. Знаєш, коли зранку послухаєш пташині співи, то й працюється краще.

      – Дуже радий за тебе, – відповів Мірошник, поляскавши Ганса по спині. – А тепер скоренько вдягайся та ходімо, полагодиш мені дах у клуні.

      Бідолашний малий Ганс дуже хотів попрацювати в своєму садку, адже квіти вже два дні були не политі. Але він побоявся засмутити свого найкращого друга – Мірошника.

      – Як ти гадаєш – якщо я скажу, що сьогодні мені ніколи, це знов буде не по-дружньому? – боязко спитав він.

      – Ще б пак, – відказав Мірошник. – Не думаю, що прошу забагато, адже я збираюся подарувати тобі візка! Та, звісно, ти можеш відмовитись, і мені доведеться працювати самому.

      – Ні, що ти! Ні в якому разі! – вигукнув Ганс, схопився з ліжка, вдягнувся і пішов з Мірошником до клуні.

      Він працював аж до вечора, а коли стемніло, Мірошник прийшов подивитись, як іде робота.

      – Ну що, малий Гансе, ти вже впорався? – весело гукнув він.

      – Так, все готово, – відповів Ганс, злазячи з драбини.

      – Отож, – мовив Мірошник. – Як приємно зробити щось для іншого, правда?

      – Це справжня честь для мене – слухати такі гарні слова, – відповів зморений Ганс, витираючи піт з лоба. – Боюся, в мене ніколи не буде таких благородних думок.

      – Будуть, не сумнівайся, – заспокоїв його Мірошник. – Треба лише добряче попрацювати над собою. Поки що ти засвоїв практику дружби, а колись опануєш і теорію.

      – Ти справді так гадаєш? – спитав Ганс.

      – Та звісно ж, – відповів Мірошник. – А тепер, коли ти вже полагодив дах, іди додому і відпочинь. Завтра поженеш моє стадо на гірське пасовище.

      Бідолаха не посмів сперечатись. Рано-вранці Мірошник пригнав овець до його хатинки, і Ганс повів стадо пастися в гори. Там він провів СКАЧАТЬ