Романи. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як дзеркало для самого себе, як аудиторію, перед якою він міг позувати (що було абсолютно необхідним для нього). Він був нестерпно самотнім і до відчаю нещасним.

      Хоча було й кілька втішливих моментів. Коли Еморі був пригніченим, його марнославство шукало поживи (він аж засяяв, коли Вукі-Вукі – стара глуха економка – сказала йому, що ще ніколи не бачила такого гарного хлопця, як він). Йому лестило, що він наймолодший і найлегший хлопець у футбольній команді. Йому було приємно, коли доктор Дуґал після однієї жвавої дискусії сказав йому, що він міг би бути першим учнем у школі, якби ж у нього було хоч трохи завзяття. Але доктор Дуґал помилявся. Це було неможливо – не такий у нього був характер.

      Нещасний, самотній, відчужений з-поміж учнів і вчителів – так минув перший семестр Еморі. Але коли на Різдво він повернувся в Міннеаполіс, то нікому не обмовився ані словом і був підкреслено жвавий.

      – О, я спочатку був боязким новачком! – розповідав він Фроґґі покровительським тоном. – Але потім заприятелював з усіма, хоч найлегший у нашій команді. Ти обов’язково мусиш поїхати в якусь школу, Фроґґі! Це так круто!

      ЕПІЗОД З ПРОФЕСОРОМ ІЗ ДОБРИМИ НАМІРАМИ

      Останньої ночі свого першого семестру Еморі якраз був у навчальній кімнаті, коли йому передали, що містер Марготсон, старший викладач, хоче його бачити о дев’ятій в своєму кабінеті.

      Еморі подумав, що його чекають нудні повчання, але для себе вирішив бути ввічливим, оскільки містер Марготсон завжди був приязним до нього.

      Наставник зустрів його поважно і вказав на стілець. Він кілька разів кахикнув, вигляд у нього був підкреслено щирий, такий, коли розмову затівають на «делікатні» теми.

      – Еморі, – почав він. – Я покликав вас для щирої розмови.

      – Слухаю, сер.

      – Я спостерігав за вами цього року, і те, що побачив, мені до душі. Я гадаю, у вас є задатки достойної людини.

      – Так, сер, – Еморі вдалось прибрати відповідного виразу на обличчі. (Хоча він ненавидів усілякі «душевні» розмови, коли з ним говорили так, ніби він геть пропащий.)

      – Але я помітив, – продовжував викладач, добираючи слова, – що ви – не дуже користуєтесь популярністю серед хлопців.

      – Це так, сер… – Еморі облизав сухі губи.

      – Отож, я подумав: можливо, вам не зовсім зрозумілі мотиви їхньої поведінки? Я скажу вам, бо вважаю, що коли юнак знає свої труднощі, йому легше з ними впоратись і зрозуміти, чого ж оточення очікує від нього. – Він зробив паузу і знову делікатно продовжив: – Здається, вони вважають вас дещо зарозумілим.

      Еморі не витримав. Він підхопився, ледь стримуючись.

      – Я знаю! Ви гадаєте, я не знаю? – Він уже кричав. – Я знаю, що вони думають! Навіщо ви мені це кажете? – Він схаменувся. – Я… я… мені треба йти, вибачте мою грубість…

      Він вилетів із кімнати. Дорогою до гуртожитку свіже повітря охолодило його, він торжествував, що відмовився від допомоги.

      – Старий дурень! – огризнувся СКАЧАТЬ