Притулок пророцтв. Дэниел Киз

Чтение книги онлайн.

      – Воно завжди трохи вилазить, нічого страшного.

      Рейвен стиснула праву руку в кулак і замахнулася, але Сойєр перехопила її в повітрі і викрутила за спину.

      – Опануй себе, Рейвен, бо інакше писати у твоїй картці, що ти і далі розмовляєш з покійною сестрою.

      – Ні! Я не хочу, щоб батько знову посадив мене під замок.

      – Поводитимешся спокійно?

      – Обіцяю.

      – Ти вже багато разів обіцяти. Покажи руки, обидві.

      Рейвен розтиснула пальці і змахнула руками перед собою.

      – Бачиш?

      – Гаразд. Ходімо до лазарету.

      Вона рушила коридором слідом за Сойєр, та раптом зупинилася.

      – У чому річ, Рейвен?

      – Я передумала.

      – Ти мусиш відвідати містера Тедеску.

      – Я нічого не мушу.

      Сойєр дістала з кишені запальничку і клацала нею, доки не спалахнуло полум’я.

      – Забери це!

      – Отже, тут ти, а не та інша. А тепер роби, що я сказала.

      – Добре, тільки загаси її.

      Сойєр закрила запальничку і сховала назад до кишені.

      – Ходімо, потіш містера Тедеску.

      Молодий хлопець з кисневою маскою, що лежав на першому ліжку, помахав їй.

      – Я сумував за тобою, Рейвен.

      Вона поплескала його по руці.

      – Одужуй.

      Рейвен проходила поміж ліжок та інвалідних візків, махаючи хворим довкола себе. Вона почувалася королевою, що оглядає війська. Ті, хто не спав, посилали їй повітряні поцілунки.

      У протилежному кутку палати хтось крикнув:

      – Гей ти, на візку, стули пельку і не заважай нам спати!

      – Ти тут не сам, чорт забирай! – підхопив інший голос.

      Наблизившись до напіврозсунутої ширми, Рейвен почула голос свого колишнього викладача акторського мистецтва, що патетично читав лекцію.

      – Запам’ятайте, ця комедія Аристофана має антивоєнний сюжет. Головну героїню звуть Лісістрата, що означає «та, що розганяє війська». Вона зупинила війну між Афінами і Спартою, намовивши жінок, що настраждалися без коханих, перестати спати зі своїми чоловіками.

      Рейвен пригадала свою останню роль.

      Розсуваючи ширму, вона продекламувала:

      Містер Тедеску, коротун з чималим черевцем, різко розвернувся на своєму візку.

      – Рейвен?

      Сойєр підштовхнула її ближче.

      – Рейвен Слейд прийти, як ви й просити, професоре.

      – Я не професор! Мені… так і не дали цього звання. А де мої друзі з «Сімнадцятого листопада»?

      – Вони поки не приїхати, містере Тедеску, але наша волонтерка Рейвен СКАЧАТЬ