Канцелярія хрестових походів. Остап Українець
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Канцелярія хрестових походів - Остап Українець страница 7

СКАЧАТЬ з-за столу і вже на ходу крикнув решті:

      – Pożar, za mną!6

      Двері, що виходили на другий поверх, були підперті кілочком зсередини. Шляхтич обрав ломитися просто в двері, намагаючись розхитати кілочок і висадити їх, решта ж побігла на вулицю, де стояв колодязь. При цьому сталося так, що кожен вважав іншого ідіотом: шляхтич вважав, що через верх залізти до покою і визволити господаря ніяк не вийде, бо солом’яна стріха спалахнула чи не першою; муляр вважав, що якби хтось нагорі ще ворушився, то сам би собі відчинив двері та й вийшов, а треба гасити стріху, доки вогонь не перекинувся далі; серву здавалося, що наймудрішим для нього в такій ситуації буде кудись відбігти і спостерігати за всім із безпечної відстані, доки їх із сином випадково не зробили крайніми. Його син просто захоплено спостерігав за пожежою і ще нічого не думав. Решта мешканців передмістя загалом поділилася на дві групи: одні кинулись на допомогу муляру й почали подавати воду, інші ж поставали на коліна просто на дорозі біля заїзду і заходилися молитися Господу, аби вогонь не перекинувся далі.

      Коли по годині, зусиллями Божими і людськими, пожежу загасили і стали підбивати збитки, з’ясувалося: із цілого заїзду лишився лише шматок першого поверху від входу і до шинквасу. Решта згоріла цілком або майже цілком, долівка другого поверху в хазяйських покоях прогоріла наскрізь, в інших обгоріла настільки, що ніхто не відважився туди підніматись. Пожежа забрала чотирьох – власника заїзду з дружиною, його доньку і хлопця-сироту, котрий прислуговував на господарстві і був із донькою власника заручений. Усі четверо сиділи в покої нагорі, звідки, на загальну думку, почався вогонь. Чому ніхто з них не вибіг, щойно почало горіти, ніхто, звісно, не знав. Стільки ж людей знали, чому, власне, почався вогонь. Ніхто нічого не бачив і не чув, окрім хіба тих, котрі все бачили й чули, але нікому нічого не сказали.

      Дошукуватися причин пожежі проти ночі ніхто не хотів, тому пошук тіл вирішено було відкласти на завтра, а пошуки винних – на потім. Найпевніше – на понеділок, коли хтось огляне тіла, а в місті комусь буде до того діло. У натовпі кілька разів прозвучало слово «підпал», тому поміж собою чоловіки говорили, що справу треба винести на розгляд міського магістрату з війтами обох народностей, і щойно коли на те буде воля суду, передати справу далі або винести міру покарання самим.

      Усе це шляхтич у найдрібніших деталях занотував чорним оливом до зшитка дорогого очеретяного паперу, з яким ніколи не розлучався, і вирушив спати на найближчий оборіг, марно мріючи про затишну кімнатку з ліжком, від якої його відділяла замкнена на ніч брама.

      РОЗДIЛ 2

      У якому дія переноситься до міста, але водночас нічого не відбувається

      Поки Тиберій прокинувся, Стеха встигла зняти ранішній надій і поставити цебро з молоком зсідатися на каміння пивниці, вигнати корову на пашу і зготувати сніданок. Спудей прокинувся якраз на перетертий овес із молоком. Свита з ночі прилипала до тіла – від води чи від поту, Тиберій не знав.

      Але Стеха СКАЧАТЬ



<p>6</p>

Пожежа, за мною! (Пол.)