Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки. Народное творчество

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жахливі сутінки. Знаю тільки, що всі, хто потрапив сюди разом зі мною, – загинули. Якщо людина, яка сюди потрапила, знає ремесло, її змушують працювати, якщо ні – забирають на бойню, і звідти вона потрапляє у ті жахливі казани, які ви щойно бачили. Старий диявол не один, усі жерці – його помічники.

      Вачаган, не відводячи очей, дивився на оповідача й… упізнав у ньому свого слугу Вагінака. Вагінак не впізнав свого господаря, і Вачаган, боячись, щоб радість зустрічі не порвала, як меч, тонку нитку життя Вагінака, не назвав себе.

      – Скоро я стану зовсім безсилим, і тоді мене відправлять на бойню, – журився Вагінак. – Та й на усіх вас чекає така ж доля.

      – Ні! – гнівно вигукнув Вачаган. – Залишайся з нами, я вірю, що ми виберемось живими з цього пекла!

      Вачаган розпитав у своїх супутників про їхнє ремесло. Один виявився кравцем, інший – ткачем, ще інший – вишивальником, решта не знали ніякого ремесла.

      – Будете моїми помічниками, – сказав їм Вачаган.

      Скоро з шумом розчахнулися залізні двері, і до печери зайшов жрець в оточенні сторожі.

      – Це новоприбулі? – запитав він.

      – Так, ми слуги твоєї милості.

      – Хто з вас знає якесь ремесло?

      – Ми – умілі майстри. Ми вміємо ткати цінну парчу. Вона коштує у сто разів дорожче від чистого золота.

      – Невже на світі є тканина, яка дорожча від золота? – здивувався жрець.

      – Я не брешу, – гордо відповів Вачаган.

      – Добре, – повірив жрець. – Скажи, які вам потрібні інструменти, який матеріал, і йдіть у майстерню.

      – Ні, о великий пане! Чужі очі не повинні бачити нашу роботу. Дозволь нам залишитись тут і накажи посилати нам хліб і плоди. Ми не їмо м’яса, від нього можемо померти, і тоді ви втратите зиск.

      – Добре! Але горе вам, якщо ви обдурите мене. Я пошлю вас на бойню і, перш ніж убити, завдам страшних тортур.

      Того ж дня жрець прислав необхідні інструменти і матеріал. Вачаган узявся за роботу, навчаючи й своїх товаришів по нещастю. Щодня слуги жерця приносили невільникам хліб і плоди. Кожен старався дати хоч трохи їжі нещасним у сусідній печері. Вагінак поступово поправився і став схожий на нормальну людину. Коли основа парчі була готова, Вачаган сказав жерцю:

      – Ми не можемо далі працювати у напівтемряві. Накажи принести нам вогню.

      Жрець виконав прохання Вачагана і приніс смолоскип та кілька світильників.

      Побачивши Вачагана, освітленого з ніг до голови, Вагінак голосно скрикнув і впав на землю.

      – Що з ним? – здивувався жрець.

      – Блиск смолоскипа засліпив його, пане. Він прийде до тями і спокійно буде працювати, – з поклоном сказав Вачаган, і жрець пішов.

      Скоро парча була готова. Вона сяяла і переливалась усіма кольорами веселки. По краях тонкого візерунку Вачаган виткав дрібними буквами історію своєї неволі.

      Побачивши чудесну парчу, жрець завмер від захвату.

      – Ти СКАЧАТЬ