Казки добрих сусідів. Чапля-чарівниця. Таджицькі народні казки. Народное творчество

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ повернувся додому, пішов до падишаха і почав вимагати в нього скатертину-самобранку. Падишах розгнівався і велів прогнати його. Тоді юнак кинув гарбуз до ніг падишаха і закричав:

      – Гей, виходьте з гарбуза!

      Вискочили з гарбуза люди з палицями і взялися бити падишаха. Сторожа від страху розбіглася. Падишах попросився:

      – Досить, я зараз віддам скатертину!

      Юнак взяв скатертину-самобранку і закричав:

      – Назад у гарбуз! – Люди з палицями зникли.

      Зі скатертиною-самобранкою і чудесним гарбузом син повернувся додому до матері. З тих пір син з матір’ю жили без страху.

* * *

      Ахмад-сирота

      Жив-був сирота Ахмад. Після смерті батьків його, круглого сироту, взяв до себе дядько. Та недовго годував він племінника. Скоро він вирішив продати хлопчика на базарі, а виручені гроші приховати. По базару ходили люди падишаха. Вони побачили продавця з хлопчиком і купили Ахмада за сто золотих.

      Задоволений дядько пішов з грошима додому, а Ахмада послали працювати на конюшню. Він добре доглядав коней, ті стали ситими, гарними і сильними. Падишах був задоволений конюхом. А сам конюх ріс, мужнів і скоро став красенем.

      У падишаха була юна дочка Сохібджамол. Женихи засилали сватів, але дівчина нікому не давала згоди. Женихів було багато, один одного кращий, і падишах запитав у дочки: кого ж вона хоче собі в чоловіки?

      – Ахмада! – відповіла дочка.

      – Як? Цього конюха? Не може донька падишаха вийти заміж за раба!

      – А ти зроби його вільним, – сказала Сохібджамол.

      Та падишах і чути не хотів про такого зятя. Сохібджамол потайки побачилась із Ахмадом.

      – Я ні за кого не піду заміж, окрім тебе, – сказала Сохібджамол.

      – Що ти, люба! Батько твій купив мене – я невільник. Не можна мені з тобою одружуватися. Падишах не дозволить.

      – А я не послухаюсь батька! Сьогодні ж готуй коней і все, що треба нам у дорогу. На світанку поїдемо з тобою геть, – сказала Сохібджамол Ахмаду.

      – Я так не можу вчинити! Не можна обманювати батька!

      – Я – дочка падишаха і наказую тобі робити те, що я кажу.

      Сохібджамол зібрала повні торби одягу і їжі, а рано-вранці, коли ще всі спали, вони сіли з Ахмадом на найкращих коней падишаха і помчали шукати своє щастя.

      Перевалили через гори, поминули широкі степи і були схожі на щасливих голубів. Позаду не було пилюки на дорозі, не видно було погоні.

      Падишах розгубився, коли дізнався про втечу дочки з рабом. Він зібрав своїх візирів і звернувся до них за порадою.

      – Тепер уже нічого не поробиш, – сказали візири. – Тепер вона сама господиня своєї долі.

      Ахмад і Сохібджамол їхали все далі і далі. Ось вони проїжджають через широкі зелені пасовиська.

      – Якби була в нас отара овець, ми пустили б їх тут пастися, – мріяла Сохібджамол.

      В’їхали вони в густі кущі, а за ними стояв високий очерет.

      – Якби СКАЧАТЬ