Чарівник країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Чарівник країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум страница 8

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Незабаром Опудало зупинився.

      – Справа від дороги бачу житло, – повідомив він. – Рублена хатка, вкрита гіллям. Спробуємо щастя?

      – Так, – відповіла дівчинка, – бо я вже ледве ноги пересуваю.

      Отож Опудало провів її поміж дерев до хатки, Дороті зайшла всередину і в кутку натрапила на купу сухого листя. Вона відразу ж упала туди і, пересвідчившись, що Тото поруч, провалилася в сон. Опудало ж, який не знав, що таке втома, став собі в іншому кутку, терпляче чекаючи, поки настане ранок.

      Глава 5. Порятунок Залізного Лісоруба

      Коли Дороті прокинулася, сонячне проміння пробивалося крізь густе гілля, а Тото давно вже весело гасав довкола, ганяючи пташок та білочок. Дівчинка підвелася й озирнулася: Опудало все ще терпляче стояв у кутку, чекаючи на неї.

      – Треба нам пошукати, чи нема де води, – звернулася Дороті до нього.

      – А вода вам для чого?

      – По-перше, щоб умитися, бо я вся в пилюці, а по-друге – напитися, а то без води сухий хліб в горлянці застрягне.

      – Либонь, людям з плоті дуже марудно, – замислено мовив Опудало. – Треба спати, а ще й пити… А втім, розумом користатись – варте таких клопотів.

      Вийшовши з хатки, вони никали лісом, аж поки не натрапили на струмок із джерельною водою. Дороті напилася, вмилася та поснідала. Тепер у кошику лишався тільки окраєць паляниці, і Дороті зраділа нишком, що хоч Опудало обходиться без їжі, бо хліба вистачить для неї і Тото заледве на один день.

      Коли вони вже попоїли і можна було знову повертати на жовту цегляну дорогу, раптом звідкілясь неподалік пролунав здавлений стогін, аж Дороті налякано стрепенулася.

      – Що це? – боязко запитала вона в Опудала.

      – Звідки мені знати, – озвався той, – але, якщо хочете, можемо піти подивитися.

      І тут знов почувся новий стогін, долинав він, здавалося, десь із глушини, але зовсім поруч. Вони пішли туди, але, не ступивши й кількох кроків, Дороті помітила, як щось зблиснуло в кущах, де крізь листя прохоплювався промінь сонця. Вона кинулась туди і раптом, скрикнувши, завмерла наче вкопана.

      Одне з високих дерев було надрубане, і біля нього із сокирою над головою, стояв чоловік… із жерсті! Голова його, руки й ноги були на шарнірах-суглобах, приєднані до тулуба, але стояв він цілковито нерухомо, немов не міг поворухнутися.

      Поки Дороті з Опудалом вражено розглядали його, Тото сердито гавкнув і куснув його за залізну ногу, та тут же й од-скочив, шкреботнувши зубами.

      – Це ви стогнали? – запитала Дороті.

      – Еге ж, я, – почула вона у відповідь. – Я стогну тут і кличу на допомогу вже бозна-відколи, але ніхто не почув мене і не прийшов на допомогу.

      – Чим же я можу вам допомогти? – співчутливо запитала дівчинка, зворушена його тужливим голосом.

      – Якби ж мені гарненько змастити мої суглоби… Вони так заіржавіли, що ані рукою, ані ногою я поворухнути СКАЧАТЬ