Вибрані твори. Казимир Твардовський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дорогій для нас людині подарунок, чи ж думаємо ми тоді про приємність, яку відчуватимемо, коли подаруємо його і, тим самим, принесемо цій особі радість? А позаяк у цьому разі не думаємо про власну приємність, не може вона бути метою, котру ми маємо на увазі, купуючи для когось подарунок. Нашою метою в цьому та всіх схожих випадках є дарування приємності іншому, а в наведених раніше прикладах – порятунок чийогось життя або (як у прикладі з матір’ю) оберігання когось від шкоди тощо. Ці речі маються на увазі, коли кидаємося у воду, щоб врятувати того, хто тоне, чи вирішуємо піклуватися про дитину. А позаяк нашою метою не є власне задоволення, такі вчинки не можна назвати егоїстичними, навіть якщо б ми пристали на помилкове, надто широке, визначення егоїзму, прийняте в психологічному гедонізмі.

      Погляд Ларошфуко не може тоді встояти перед силою фактів, які можна перевірити на досвіді. Просто є неправдою, що єдина мета людських учинків – це збільшення власного задоволення чи зменшення власного незадоволення. Існують ще й інші численні цілі людських учинків, і навіть тоді, коли ми прагнемо збільшення власного задоволення чи зменшення власного незадоволення, то ми не обов’язково чинимо егоїстично.

      З огляду на це можна дивуватися, як теорія Ларошфуко і колись, і сьогодні, змогла привернути стільки прихильників. Однак, по суті, в цьому немає нічого дивного. Парадоксальні погляди приваблюють нас самі по собі, а своєю парадоксальністю приглушують голос тверезої критики. Вони чинять це тим легше, чим сильніші омани вдається за ними виповісти, а за психологічним гедонізмом насправді криються надто оманливі ілюзії.

      Перша з них тримається на факті, що вчинки справді неего-їстичні є чимось дуже рідкісним. Так часто ми переконуємося, що особи, котрих ми вважали шляхетними чи принаймні звичайними альтруїстами, є, по суті справи, егоїстами, що легко можна піддатися спокусі надто поспішного узагальнення і погляд, котрий знайшов підтвердження у певних випадках, поширити на кожен без винятку людський вчинок.

      Але є ще й друга, набагато важливіша причина, яка пояснює нам поширення психологічного гедонізму. Цією причиною є поверховий аналіз тих психічних чинників, які поєднуються з нашими рішеннями й вчинками. Поверховість ця призводить до того, що береться щось постійно суміжне до наших учинків, як основна чи єдина їхня причина. А йдеться про таке.

      Прямуючи до якоїсь мети, ми зазнаємо приємного відчуття, якщо нам вдалося її досягти, або ж відчуваємо прикрість, коли наше прагнення виявилося безрезультатним. І не тільки так є, але й ми знаємо, що так є. Отже, знаємо, що, досягаючи певної мети, ми відчуваємо приємність. Це випливає зі самої суті цілей наших учинків, адже метою для нас може бути лишень щось таке, що нам зовсім не є байдужим. Ніхто ж не прагне здійснити речі, від якої йому ні холодно, ні жарко, існування чи відсутність якої не викликає жодних почуттів. Отож, приємність постійно супроводжує досягнення наших цілей, а прикрість – СКАЧАТЬ