Загублений світ. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

      – Ні, зараз не можу, але в нашій редакції є переклади протоколів Віденського конґресу. Якщо хочете ознайомитися, ходімо, я їх вам покажу.

      – Це було б дуже доречно. Мені доручили взяти інтерв’ю у цього дідугана, то маю підібрати до нього якогось ключа. Дуже вам дякую за допомогу. Якщо ще не пізно, то ходімо.

      За півгодини я сидів у редакції журналу, а переді мною лежав об’ємистий фоліант, розгорнутий на статті «Вейс-ман проти Дарвіна» з підзаголовком «Бурхливі протести у Відні. Жваві дебати». Мій науковий багаж не вирізнявся фундаментальністю, тому я не міг зрозуміти суті суперечки, проте мені відразу стало ясно, що англійський професор вів її у вкрай різкій формі, чим дуже розгнівав своїх континентальних колег. Я звернув увагу на перші ж три позначки в дужках: «Протестуючі вигуки з місць», «Гамір у залі», «Загальне обурення». Інша частина звіту була для мене справжньою китайською грамотою. Я настільки мало тямив у питаннях зоології, що зовсім нічого не збагнув.

      – Ви хоч би витлумачили мені це людською мовою! – жалібно благав я, звертаючись до свого колеги.

      – Та це ж переклад!

      – Тоді я краще звернуся до оригіналу.

      – Справді, непосвяченому важко второпати, в чому тут справа.

      – Мені б лише витягти з усієї цієї абракадабри одну-єдину осмислену фразу, яка мала б у собі якийсь певний зміст! Ага, ось ця, здається, підійде. Я навіть майже її розумію. Зараз перепишу. Нехай вона послужить сполучною ланкою між мною та вашим страшним професором.

      – Більше від мене нічого не треба?

      – Ні-ні, зачекайте! Я хочу звернутися до нього з листом. Якщо дозволите написати його тут і скористатися вашою адресою, це додасть солідності моєму посланню.

      – Тоді Челленджер негайно припреться сюди зі скандалом і переламає нам усі меблі.

      – Ні, що ви! Листа я вам покажу. Запевняю, там не буде нічого образливого.

      – Ну що ж, сідайте за мій стіл. Папір знайдете ось тут. І перш ніж відсилати послання, дайте його мені на цензуру.

      Мені довелося добряче попітніти, але врешті-решт результати вийшли непогані. Пишаючись своїм твором, я прочитав його вголос скептично налаштованому бактеріологу:

      – Безсовісний брехун! – пробурмотів Генрі Тарп.