Безодня Маракота. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ якнайкраще сприяли успіху справи, якій він себе присвятив. Людина цілком безгрішна не змогла б знайти для своєї мети кращого ґрунту з оточуючими та завоювати симпатії своєї пастви. Пізнавши Елаєса Б. Гопкінса ближче, ми виявили, що, незважаючи на свою доброчесність, у ньому часом визирала закваска старого грішника, з чого випливало, що колишні шляхи нашого пастора не завжди розходилися зі стежками ґанджу. Наприклад, він не був непитущим; навпаки, напої собі пастор обирав із великим знанням справи, а склянку перекидав у горлянку звичним жестом. Він майстерно грав у покер, а в «юкер до останніх штанів» його майже нікому не вдавалося здолати. У компанії з колишніми баламутами Філліпсом і Моулом він міг, бувало, грати по кілька годин поспіль у цілковитій гармонії, якщо тільки невдалий розклад карт не спровокує лайку у котрогось його нестриманого партнера. На перший випадок на обличчі пастора виникала ображена посмішка, і він звертав на винного свій докірливий погляд. При повторному порушенні пастор брався за Біблію, і на цей вечір грі наставав край.

      Ми переконалися і в тому, що він чудово володіє зброєю; якось, коли ми, вийшовши з бару Адамсів, практикувалися в стрілянині по порожній пляшці з-під бренді, пастор узяв в одного з нас револьвер і влупив кулю в саму серединку пляшки з відстані двадцяти чотирьох кроків.

      І взагалі, за що б він, крім видобутку золота, не брався, майже все виходило у нього так, що аж любо було дивитися; та копач із нього був чи на найнікудишній у всій Австралії. Полотняна торба з його прізвищем, виведеним друкованими літерами, пилюжилася жалісним видовищем на полиці на складі Вобурна; до неї ніхто не торкався, і вона залишалася порожньою, тоді як торби інших шукачів скарбів щодня поповнювалися, і багато з них набували солідної округлості форм, бо тижні збігали один за одним і час відправки золотого фургона був уже на носі. За нашими підрахунками, на складі накопичилася небувала кількість золота, якої раніше ніколи не конвоювали за один раз.

      Хоча Елаєс Б. Гопкінс, вочевидь, по-своєму тихо радів чудовій зміні, яку він ініціював у нашому таборі, його задоволення не було достатньо глибоким і гармонійним. Для повноти щастя йому чогось бракувало, й одного чудового вечора він відкрив нам свою душу.

      – На наш табір, хлопці, зійшла б благодать, – сказав він, – якби ми мали по неділях організовану хоча б якусь церковна службу. Ми ніяк не святкуємо недільного дня, хіба що більше, ніж у будні, п’ємо віскі та граємо в карти. Продовжувати так далі – означає спокушати провидіння.

      – Але у нас немає священика, – заперечив хтось із натовпу.

      – Мовчав би, дурню, – загарчав на того сусід. – Хіба ти не бачиш серед нас людину, котра вартує двох священиків? Та з нього священні тексти вихлюпуються, як глина з твого лотка. Чого тобі ще треба?

      – У нас немає храму, – не вгамовувався перший.

      – Службу можна провадити і просто неба, – запропонував ще хтось.

      – Або на складі Вобурна, – СКАЧАТЬ