Поклик Ктулху. Говард Филлипс Лавкрафт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навіть торкатися тіла. Спочатку він ввів ліки в зап’ясток, у безпосередній близькості від того місця, куди впорснув розчин для бальзамування два тижні тому. Це, як він пояснив, робиться для того, щоб нейтралізувати рідину та повернути організм до початкового стану, інакше розчин для оживлення не подіє. Дещо пізніше, коли бліді кінцівки незнайомця, легко затремтівши, змінили свою барву, Вест квапливо накинув на його спотворене обличчя щось на кшталт подушки і тримав доти, доки тіло не перестало сіпатися.

      Тепер можна було братися до оживляння. Блідий від хвилювання Вест побіжно оглянув цілком мертве тіло, залишився задоволений побаченим, а потім упорснув у ліву руку трупа точно відміряну частку еліксиру життя, приготованого напередодні винятково уважно – тепер, на відміну від наших перших студентських дослідів, ми вже не просувалися наосліп. Важко передати, з яким хвилюванням ми, затамувавши подих, стежили за цим бездоганно свіжим об’єктом – адже мали право чекати від нього розумних слів, а можливо, навіть і розповідей про те, що йому відкрилося за межами незбагненної безодні. Вест, будучи матеріалістом, не вірив в існування душі. Всі прояви свідомості він пояснював тілесними явищами і, певна річ, не чекав жодної сповіді про страшні таємниці неймовірних глибин, що чекають нас за порогом смерті. Теоретично я багато в чому з ним погоджувався, але водночас і зберігав залишки примітивної віри своїх пращурів. Ось чому я споглядав на нерухоме тіло з певним пієтетом і страхом. До того ж я не міг забути той страшний, нелюдський зойк, що пролунав тієї ночі, коли ми ставили наш перший експеримент в покинутому заміському будиночку в Архемі.

      Незабаром з’явилися перші ознаки успіху. Мертвотно-бліді щоки залив слабкий рум’янець, і поступово теплий відтінок поширився по всьому обличчю, вкритому надзвичайно густою русявою щетиною. Вест, котрий тримав руку на пульсі незнайомця, багатозначно кивнув, і майже відразу ж дзеркальце над ротом піддослідного помутніло. Потім нерухомим досі тілом пробігла судома, груди стали здійматися й опускатися, склеплені повіки сіпнулися, відкрилися, і на мене поглянули сірі спокійні очі – очі живої людини, однак наразі без будь-яких проявів свідомості або хоча б цікавості. Піддавшись дивній фантазії, я взявся нашіптувати в рожевіюче вухо запитання про інші світи, пам’ять про які, можливо, ще жила в душі того, хто лежав перед нами. Панічний жах, який я незабаром відчув, витіснив їх із моєї пам’яті, але одне, останнє запитання, пам’ятаю й досі: «Де ви були?». Я й зараз не можу сказати, чи отримав відповідь, бо з гарно окреслених губ не зірвалося ні звуку, але тієї миті я був упевнений, що по вустах, які безгучно ворушилися, мені вдалося вгадати слова «тільки-но», хоча їхній сенс і значення я не второпав. Ще раз повторю, що тієї миті мене переповнювала гордість, бо велика мета, як мені здавалося, була досягнута, вперше повернута до життя людина розбірливо промовила слова, підказані розумом. Перемога уявлялася безсумнівною: розчин подіяв, нехай СКАЧАТЬ