Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс Лавкрафт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ напрямку, повз зяючі чорні прорізи дверей і вікон, що по-риб’ячому витріщалися на мене, будинків, які обліпили цю пустельну, жахливу вулицю. Річ у тім, що на якусь мить мій погляд зупинився на залитих місячним сяйвом водах, які заповнювали простір між рифом і берегом, і я з жахом виявив, що їхня поверхня була аж ніяк не пустельною.

      Ні, зараз вони були заповнені цілими ордами якихось ледь помітних істот, які явно пливли в напрямку міста! Навіть із тієї значної відстані, що відділяла мене від них, і з урахуванням скороминущості цього погляду, я міг із упевненістю сказати, що хитливі голови і руки, що махали, належали аж ніяк не людям, абсолютно химерні на вигляд, хоча сформулювати або бодай якось осмислити про себе, в чому саме ця ненормальність проявлялася – я б не наважився.

      Мій відчайдушний біг став сповільнюватися ще до того, як я досяг кінця кварталу, позаяк ліворуч від себе я став розрізняти щось схоже на гамір або вигуки організованого натовпу переслідувачів. Це було тупотіння ніг, гортанні звуки та торохтіння двигуна, що долинало звідкілясь із боку Федерал-стрит. За лічені секунди мої плани зазнали докорінних змін – оскільки шосе на південь від мене виявилося заблокованим, мені довелося вибрати якийсь інший спосіб утекти з Інсмута. Я прошмигнув у порожню пройму дверей, потай радіючи з того, що зміг подолати яскраво освітлену місячним сяйвом ділянку шляху ще до того, як переслідувачі вийшли на паралельну вулицю.

      Те, що я усвідомив за кілька хвилин по тому, трохи остудило мій запал. Я якось несподівано збагнув: якщо переслідувачі рухалися сусідньою вулицею, то вони, найімовірніше, не йшли моїми гарячими слідами, тобто не гналися безпосередньо за мною, а просто відсікали можливі шляхи втечі з міста. І з цього напрошувався цілком логічний висновок: всі дороги, що ведуть з Інсмута, незабаром також будуть заблоковані, оскільки ніхто не міг із упевненістю сказати, яким саме шляхом я маю намір скористатися. Якщо все справді відбувалося так, мені слід залишати місто аж ніяк не дорогами, а навпаки, тримаючись якомога далі від них! Але чи можливо це, якщо мати на увазі, що місцина в усій окрузі поцяткована незліченними заболоченими ділянками і дрібними струмками? На якусь мить мій розум почав давати збої – як від пронизливого усвідомлення власної безпорадності, так і від запаху риби, що помітно посилився.

      Саме тоді я й згадав про давно покинуту залізничну гілку, яка вела на Ровлі, чия надійно укладена смуга, що лежала на товстому шарі гальки, поросла травою та бур’яном, і, як і раніше, тяглася в північно-західному напрямку від покинутої станції неподалік від річки. У мене ще залишався шанс на те, що уся ця братія просто забуде про неї, оскільки вкрита заростями вересу пустельна смуга була важко-прохідною і наврядчи була саме тим шляхом, який обрав би для себе зневірений утікач. Я чітко бачив її з вікна готелю та достатньо добре пам’ятав шлях до станції. У своїй початковій частині вона доволі добре проглядалася СКАЧАТЬ